Читать «Золотий жук» онлайн - страница 37

Прокинувшись і простягши руку, я знайшов обіч себе невеличку хлібину й глечик з водою. Занадто слабосилий, щоб задуматися, звідки вони тут узялися, я, одначе, пожадливо з'їв хліб і випив воду. Невдовзі по тому я знов почав обходити в'язницю і, хоч тяжко втомився, а все-таки добрів до полотняної стяжки. Перед тим, як упасти, я нарахував п'ятдесят два кроки; тепер я пройшов ще сорок вісім, — разом, отже, сто кроків. Беручи два кроки за ярд, я виснував, що в'язниця має десь так п'ятдесят ярдів у обводі. Стіна, одначе, мала чимало виступів і заглибин, через що годі було встановити, якої форми цей склеп, — я-бо майже певен був, що це склеп.

У своїх обстеженнях я ледве чи мав мету і все ж, безперечно, — не мав ніякої надії; а проте дивна цікавість підохочувала мене не кидати пошуків. Відійшовши від стіни, я вирішив перейти по діагоналі через усю в'язницю. Спочатку я ступав вельми сторожко, бо підлога, хоч і тверда, все-таки була підступно слизувата. Врешті я набрався духу й став ступати вже певніше, намагаючись іти по змозі прямою лінією. Я вже пройшов так із десять — дванадцять кроків, коли це раптом перечепився через надірвану окрайку халата і важко гепнувся долілиць.

Ошелешений падінням, я лише за кілька секунд помітив одну разючу обставину, що спершу була не привернула моєї уваги. Я лежав, підборіддям доторкаючись підлоги, але ось що дивувало: мої губи й верхня частина голови зависли в повітрі, дарма що опустилися неначебто нижче від підборіддя. І водночас чоло мені зволожили липучі випари, а в ніздрі вдарив своєрідний запах плісняви. Я простяг руку вперед, і аж здригнувся, пересвідчившись, що має тілолежить на самому краєчку клуглого провалля, глибини якою я, звісно, не міг і приблизно визначити в ту хвилину. Обмацуючи мурування на його стіні, я спромігся відломити грудочку тиньку й кинув її у прірву. Чимало секунд я слухав, як вона лунко відскакує від Стіни ями, все нижче й нижче, аж нарешті дочувся глухий сплеск води, повторений гучною луною. Ту саму мить десь угорі наді мною хутко так неначе відчинились і зразу ж зачинились якісь двері, слабкий промінчик світла розтяв морок і тут-таки й погас.