Читать «Золотий жук» онлайн - страница 26

— Авжеж ні. Але ми краще зробили: переглянули в сильну лупу поперечки всіх до одного крісел у будинку, не пропустили жодного стику в жодній меблі. Якби десь трапилися сліди недавньої роботи, ми б їх відразу помітили. Зернинка деревного пороху від свердельця виглядала б завбільшки з яблуко. Десь клей трохи підозрілий або шпаринка на стику двох деталей — і ми б натрапили на сховок.

— Гадаю, ви оглянули дзеркала між рамами й склом, перевірили ліжка й постелі, а також гардини та килими?

— Ну аякже! І коли перетрусили до найменшої цятки всі меблі, взялися за самий будинок. Ми поділили його на квадрати, перенумерували їх, щоб ані одного не пропустити, і в лупу оглянули кожний квадратовий дюйм як цього, так і двох суміжних будинків.

— Двох суміжних будинків! — вигукнув я. — Але ж і сила роботи вам випала!

— Таки випала. Зате й винагороду ж обіцяно величезну.

— А ділянки біля будинків ви оглянули?

— Їх вимощено цеглою, і з ними був невеликий клопіт. Ми перевірили мох між цеглинами й пересвідчилися, що там нічого не займано.

— Папери міністра ви, звичайно, теж оглянули? Так само, як і книжки у нього в бібліотеці?

— А певно. Ми розкривали кожний пакунок, кожний сувій; кожну книжку не просто розгортали, не просто раз труснули, та й годі, як то роблять декотрі поліційні агенти, а перегорнули кожну сторінку від палітурки до палітурки. І кожну оправу якнайприскіпливіше виміряли й оглядали в лупу. Неможливо, щоб щось стороннє в будь-якій палітурці залишилося непоміченим. П'ять-шість книжок було щойно від палітурника; то ми палітурки в них пильно промацали вподовж довгими голками.

— А підлогу під килимами перевірили?

— Безперечно. Ми знімали всі до одного килими, а мостини оглядали в лупу.

— А шпалери на стінах?

— Так само.

— До підвалів навідувалися?

— У такому разі ваше припущення, що лист у будинку, — хибне, — зробив я висновок.

— Боюся, що ви маєте рацію, — погодився префект. — То що б ви мені порадили, Дюпене?

— Провести ще раз ґрунтовний обшук у приміщенні.

— Це зовсім зайве, — відповів префект. — Я ручуся, що листа немає в будинку.

— Нічого кращого порадити я не можу, — сказав Дюпен. — Ви ж маєте точний опис листа?

— Авжеж маю!

Префект видобув із кишені записника і прочитав уголос докладний опис внутрішнього й особливо зовнішнього вигляду викраденого документа.

Скінчивши читання, Г⁺⁺ невдовзі й пішов, і в такому пригніченому настрої, як я його ще ніколи не бачив.

Десь так через місяць той самий добродій удруге завітав до нас, коли ми з Дюпеном сиділи приблизно в таких самих позах, як і першого разу. Він умостився в кріслі, запалив люльку й завів розмову на якісь ординарні теми. Нарешті я звернувся до нього:

— Ну, а як з тим викраденим листом, префекте? Мабуть, ви вже примирилися з думкою, що міністра не перемудруєш?

— Таки й справді, хай йому біс! Я ще раз усе обшукав, як радив мені Дюпен, але то була, звісно, марна праця.