Читать «Паперовий звіринець» онлайн - страница 4

- Що трапитися?

Я відіпхнув від себе палички і миску зі смаженим перцем з яловичиною у п’ятьох приправах.

- Нам треба їсти американську їжу.

Тато спробував умовити мене.

- Інші родини теж часом готують китайські страви.

- Ми не інші родини. – Я подивився на нього. В інших родинах мами не чужинці.

Він відвів погляд, а тоді поклав руку на мамине плече.

- Я знайду тобі кулінарну книгу.

Мама повернулася до мене.

- Bu haochi?

- Англійською, - сказав я, підвищуючи голос. – Говори англійською.

Мама простягла руку, щоб торкнутися мого лоба, щоб перевірити, чи немає температури.

- Fashao la?

Я прибрав її руку.

- Я в порядку. Говори англійською! – Я кричав.

- Говори з ним англійською, - сказав тато мамі. – ти знала, що одного дня це станеться. Чого ж ти чекала?

Мама опустила руки. Вона сиділа, переводячи погляд з тата на мене і знову на тата. Вона пробувала говорити, зупинялась, знову пробувала і знову зупинялась.

- Так треба, - сказав тато. – Я був занадто м’яким. Джеку треба пристосовуватися.

Мама подивилась на нього.

- Коли я кажу «любити», я відчуваю тут. – Вона вказала на губи. – Коли я кажу «ai», я відчуваю тут. – Вона поклала руку на серце.

Тато похитав головою.

- Ти в Америці.

Мама зігнулася на стільці, виглядаючи як водяний буйвіл, якого наздогнав Лаоху і вичавив з нього дух.

- І я хочу справжніх іграшок.

#

Тато купив мені повний набір фігурок героїв «Зоряних воєн». Обі-Вана Кенобі я віддав Марку.

Я склав паперовий звіринець у велику коробку з-під взуття і запхнув її під ліжко.

Наступного ранку тварини втекли і зайняли свої старі звичні місця по всій кімнаті. Я їх усіх спіймав і знову склав у коробку, примотавши кришку стрічкою. Але звірі так шуміли у коробці, що я врешті запхав її в куток на горищі, якнайдалі від моєї кімнати.

Коли мама зверталася до мене китайською,  я не відповідав. Згодом, вона стала намагатися більше розмовляти англійською, але її акцент і уривчасті речення мене бентежили. Я намагався виправляти її. Нарешті, вона перестала розмовляти взагалі, коли я був поруч.

Мама почала показувати знаками те, що хотіла мені сказати. Вона намагалася обіймати мене так, як робили це американські матері у телепередачах, які вона бачила. Мені її рухи здавалися  надмірно підкресленими, непевними, смішними і незграбними. Вона зрозуміла, що мене це дратує і припинила це.

- Не слід так поводитись з матір’ю, - сказав тато. Але коли він це казав, він не дивився мені у вічі. Глибоко в душі він, напевне, зрозумів, що привезти сільську дівчину з Китаю і очікувати, що вона пристосується до життя у передмісті в Коннектикуті було помилкою.

Мама навчилася готувати по-американськи. Я грав у відеоігри і вчив французьку.

Час від часу я бачив, як вона сидить за столом на кухні і дивиться на зворотній бік листа пакувального паперу. Після цього на моєму столику з’являлася нова паперова тварина, яка намагалася пригорнутися до мене. Я ловив їх, стискав, щоб з них вийшло повітря і складав у коробку на горищі.

Мама нарешті припинила їх робити, коли я перейшов у старші класи. На той час її англійська стала набагато кращою, але я вже був у такому віці, що не звертав уваги на те, що вона каже, якою б мовою вона не говорила.