Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 70
Григор Угаров
Джон Равен сидів, схиливши голову, наче закам'янілий.
— Тату, випий ліки! — звернулася до батька Анрієта.
Джон Равен махнув рукою:
— Облиш мене, Рі! — відповів він глухим, кволим голосом. — Мені вже нічого не допоможе! Я — банкрут!
— Морітон Джорлінг теж збанкрутував!
— Яке мені діло до нього!
— А може?.. — Анрієта не домовила.
Джон Равен урвав її, сердито гримнувши:
— Фенімор Кріпс виявився негідником!
— Але ж…
— Годі! Він дістав по заслузі! Так їм і треба всім отим негідникам з корабля на чолі з болгарським професором!
Джон Равен підхопився з крісла й забігав по кабінету.
— І Жозеф Браун теж шахрай! Але йому пощастило врятуватися!
— Татку!
— Він — негідник!
— Ти помиляєшся, татку! Я знаю його! Жозеф Браун — наша довірена особа. Містер Загорський теж сумлінно виконував своє завдання, але дослідники зіткнулися з непереборною перешкодою. Вертоліт розпався над морем, а корабель зазнав аварії — точнісінько так, як і корабель Луїса Ліпмана!
Джон Равен сіпнувся, перелякано озираючись:
— Звідки це ти взяла?
— Про це говорить цілий штат!
— Кораблі потопають, коли ними керують шахраї і негідники!
— Але ж на цьому кораблі були найкращі матроси! Крім того…
Анрієта взяла із золотого портсигара сигарету з позолоченим мундштуком і клацнула запальничкою.
— Крім того, тату, об'явився якийсь Самуель Берд!
— Берд?
— Так.
— Я не знаю цієї людини!
— Якщо я не помиляюся, то зустрічала цього одноокого джентльмена в твоєму кабінеті… Він дуже ввічливо просив переказати тобі, що найближчим часом збирається завітати до нас…
Джон Равен здригнувся і опустив долу очі, щоб не зустрітися поглядом з Анрієтою. Обережно, наче щось підраховуючи в думці, він ступив один крок, обернувся, поглянув краєм ока на струнку, ошатно вдягнену дочку й важко зітхнув.
… Анрієта щойно повернулася із звичайної «прогулянки», сповнивши квартиру пахощами парфум, алкоголю й тютюну. Вона на хвилинку зупинилася в салоні, подивилася на себе в дзеркало, кокетно схилила голівку й замислено всміхнулася.
Цю мить пролунав постріл, на люстрі дзеленькнули скляні висульки. Анрієта відчула, як їй підломлюються ноги…
— Пане! — закричав хтось.
Цей верескливий голос, наче батіг, підстьобнув Анрієту, і вона з істеричним криком увірвалася до батькового кабінету.
— Тату, що ти наробив?
Анрієта впала на підлогу, скоцюрбилась, її пофарбоване лілове волосся розсипалось на килимі. Минуло кілька хвилин, вона опритомніла й підвела голову. На підлозі випростався Джон Равен, біля нього ще курився пістолет, із скроні цебеніла кров. У ногах у нього, під перекинутим жовтим кріслом, виднівся аркуш паперу. Анрієта схопила аркуш і враз затремтіла, літери застрибали їй перед очима.
— Корпорація «Шторм»! — прошепотіла вона.
Анрієта ще раз подивилася на цей загадковий підпис і поволі прочитала:
