Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 67
Григор Угаров
«Цю людину я також знаю!» — здивувався Загорський.
— О, професоре, ви вже цілком одужали! — мовила русява синьоока жінка.
— Сподіваюсь! — промурмотів їй у відповідь Загорський, намагаючись пригадати, де він бачив цю жінку.
Старий з клинцюватою борідкою не по роках спритно підхопився з місця й швидкими кроками вийшов з кімнати.
— Я до ваших послуг, сер! — усміхнулася русява жінка. — Вам щось треба?
— Чи можу я побачити свого асистента? — спитав Загорський.
— Він прийде до вас о п'ятій годині!
— Де я?
— Між гостинних людей!
— Пробачте, але я хочу знати, де саме.
— У приватній лікарні.
— В якій країні?
— Далеко від нашої батьківщини!
В голосі жінки лунали жартівливі нотки, та професорові Загорському було не до жартів. Він насупив брови й суворо запитав:
— Це що — таємниця?
— Абсолютна, професоре!
— Значить, мене заарештовано?
— Ви лікуєтесь у приватній лікарні!
— Щойно ви сказали, що я цілком одужав. Отже, випишіть мене звідси!
Жінка всміхнулася.
— Це компетенція лікарів. Доведеться вам трохи зачекати.
— А ви хіба не лікарка?
Жінка заперечливо хитнула головою.
— Я студентка-фізик.
— То як же ви опинилися в лікарні?
— Сьогодні я чергую біля вас!
— Чергуєте? — витріщив на неї очі професор.
Жінка підійшла до вікна, відхилила тюлеву фіранку й прочинила одну раму. Кімнату сповнило свіже повітря.
Загорський, примруживши очі, стежив за нею. Коли вона знову підійшла до ліжка, він роздратовано проказав:
— Мені здається, що я став жертвою якогось шантажу!
— Ну, це вже ви нас ображаєте!
— А що ж тоді все це означає?
— Згодом ви про все довідаєтесь! Вас прихистили в безпечному місці! Радійте, що ви тут, а не на кораблі! Бо ваш корабель тепер — оселя мешканців підводного світу!
— Тобто корабель затонув?
— Як на мою думку, точніше сказати: його потопили!
— А екіпаж?
— Випадком урятувався тільки капітан. Джон Равен не пощадив навіть свого зятя! А втім, про це іншим разом — поки що вам потрібен абсолютний спокій. Може, ви чогось бажаєте?
— Викличіть, будь ласка, мого асистента!
— Абдулові Хаміду вже призначено час. Він буде тут о п'ятій годині. Але якщо професор дозволить, то Абдул Хамід може прийти й раніше! Я перекажу професорові ваше прохання!
Жінка попрощалась із Загорським і вийшла з кімнати.
Загорський знеможено склепив повіки. Йому здавалося, що він не в яві, а марить. Як він опинився в цій лікарні, де все повито таємницею? Хто той загадковий професор? Чому біля нього чергують студенти?
Загорський простяг був руку до червоного ґудзика дзвінка, та враз спинився: думка, що сяйнула йому, була приголомшлива:
«Їм відома загадка Абалули!..»
Цю мить у кімнаті пролунав тихий, ледве чутний дзвін, на стіні спалахнула червона лампочка. За дверима озвалися чиїсь кроки. Тричі блимнуло зелене вічко. Хтось натиснув на обмотану білим бинтом клямку дверей…