Читать «Невидимий риф» онлайн - страница 34
Григор Угаров
— І все ж таки?
— Може, ви закурите, сер? — запропонував йому Загорський сигарети.
Кріпс простяг руку до пачки сигарет, але насилу встояв на ногах — корабель знову струснуло. Довірений Джона Равена припав до парапету й, на смерть переляканий, пошепки запитав:
— Джеймс Лабала тут?
— Що це — допит?
— Ні, але…
— Годі про це, сер! — знову спробував ухилитися від прямої відповіді Загорський. — Зараз важливіше інше — чи допливемо ми до Абалули?
— А як ви вважаєте?
— Це від мене не залежить.
Фенімор Кріпс розсердився й мало не закричав:
— Ви неввічливі!
— А вам треба заспокоїти свої нерви, сер!
Професор пішов собі.
Фенімор Кріпс провів його тривожним поглядом. Загорський повільною ходою прямував до своєї каюти.
Так закінчилася перша сутичка між ними.
* * *
Хоч на кораблі нічого не трапилось, однак усі були занепокоєні. Нервова напруженість відчувалася скрізь — у машинному відділенні, на капітанському містку, серед вахтових матросів і навіть у камбузі. Лише професор Загорський і Жозеф Браун нічим не виказували своєї тривоги. І хоч після двох поштовхів настало затишшя, та це було затишшя перед бурею.
Неподалік корабля здіймалося вгору кілька фонтанів води. Там плавали великі голубі кити. Над кораблем перелітали мандрівники-альбатроси.
Спершися на поруччя, професор Загорський неуважливо дивився на океан. Колір води весь час мінився — то був блакитно-сірий, то темно-зелений. Гребені хвиль виблискували блідо-синявим світлом.
День згасав. Запалав багрянцем небокрай. Море стало пурпурове: а гребені хвиль — блідо-рожеві…
Кити поводилися спокійно, це передвіщало, що погода не зміниться. Та ці живі барометри протягом години спростували Браунову теорію.
Барометр несподівано почав падати. Налетів вітер. З кожним його поривом стрілка барометра падала чимраз нижче.
Загорський пішов з палуби. Раптом хтось ухопив його під руку. Обернувся — то був капітан:
— Діється щось незвичайне, сер! Барометр падає!
— У навігації та в погоді я нічогісінько не тямлю, капітане!
— Але це вас теж стосується!
Загорський зупинився й пильно подивився на капітана:
— Що саме?
— Нам знову доведеться боротися з хвилями!
— І ми знову втратимо час?
— Це ще невідомо. Корабель ітиме визначеним курсом. Ми не марнуватимемо часу.
— Якщо не станеться несподіванок!
— А що показують ваші прилади?
— Вони не оракули, сер Браун, не вміють передвіщати майбутнього.
— Однак чують здаля, мов лиси!..
На палубу впали перші краплини дощу. Пориви вітру посилились. Зненацька гучний тріск сполошив Загорського й Брауна. Сумніву не було — це пролунав постріл. Жозеф Браун побіг до капітанського містка. Цю ж мить за спиною в Загорського виросла довгаста постать Кріпса. З трюму вискочив штурман.
— Хто стріляв? — запитав у Кріпса Загорський.
— Мене це теж цікавить.
Кріпс стояв схвильований, тримаючи руки в кишенях непромокального плаща. Він стежив неспокійними очима за кожним порухом професора. З апаратної вибіг Хамід. Здогадавшись, що саме могло статися, Загорський кинув йому:
— Ходи зі мною!
— Там щось скоїлося, сер! — показав штурман на каюту професора.