Читать «Варіант №1. На альпійській верховині» онлайн - страница 27

Перед вечерею я надибав усіх в клубі. Ледве впізнав їх крізь тютюновий дим. Двоє грали в нарди, четверо — в карти.

Присів до них. Дивився, слухав — тихший води, нижчий трави. Інакше кажучи — «учився». Так само тримався і на уроках радіотехніки, стрільби, при вивченні прийомів уникнення арешту, вуличних боїв з міліцією чи бою з прикордонниками, пересування в темряві й ще бозна-чого.

Оскільки мова зайшла про це, мушу сказати, що кожного дня я тренувався в стрільбі, переважно з пістолета. Тренаж, аж поки світ не померкне. Прокидаєшся — за пістолет, засинаєш — і ще хапаєшся за нього. Усі системи пістолетів, в тому числі й останні радянські. Від безконечного прицілювання в очах весь час миготіли кола мішеней.

Гадав, що вражу своїх співвітчизників, стріляючи через плече чи прицілюючись за допомогою дзеркала. Але те ж саме показали Безрукий і Кирпатий. Вони стріляли з-під лівої руки або між ногами, цілячись назад чи вбік.

Після вечері я пішов у спальню, де мене поселили разом з Кирпатим і ще одним типом приблизно мого віку, який з особливою настирливістю придивлявся до мене ї вслухався в мій голос.

Увійшов Кирпатий і сказав:

— Ти вибач, але довелося… Ми всі як один пройшли через це. Перевірка з усіх боків. Цього не роблять тільки з тими, хто ходив до Болгарії принаймні двічі або тричі. Тоді він уже перевірений. І надійний тільки тоді, коли закривавиться. Бо як потрапить сюда агент комуністів, то й американцям буде кепсько, та й нам не краще. Ми пхнули свої голови у зашморг і мусимо начуватися. Через те я отам, на палубі, а потім на базарі… Сам розумієш, всебічна перевірка. Хотів отак, наодинці, усе тобі пояснити.

— Та облиш, мені все й так ясно, я не ображаюся на тебе.

— Атож, бо як почнемо коситися один на одного… Ходімо до клубу, пограєм у кості, а то, може, й замочимо твоє прибуття до нас.

— Зараз маю справи, як закінчу, тоді. Він вийшов, а я сів писати листа.

«Мамо, батьку!

Уже двічі писав вам, але не певен, чи ви одержали листи. Тому пишу ще раз.

Вибачте, що так сталося. Не хотілося мені сідати в тюрму, і тому я втік з Болгарії. Не знаю, чи оддадуть вам цього листа, але, якщо одержите його, знайте, що зі мною все гаразд, і не турбуйтеся про мене. Працюю на городі, власник його болгарин, ми добре порозумілися. Вже підзаробив трохи, гадаю, що незабаром ще матиму і тоді візьмуся до торгівлі, може, за моїм фахом — радіотехнікою.

Через мене вас, мабуть, переслідують. Шкодую, але в мене не було виходу».

Двері прочинилися, я сидів, схилившись за столом, і не озирнувся. Двері зачинилися, і кроки віддалилися в коридорі. Так незграбно ходить Кирпатий. Колишній підофіцер жандармерії, а не засвоїв стрункої ходи. Один його крок — здається, правий — твердіший.

Я залишив лист в незаклеєному конверті у тумбочці й вийшов. Сів в альтанці неподалік від парадного входу до «замку» й запалив сигарету. Був ясний вечір, долинали пахощі соснової живиці й морських водоростей. Неподалік пролітали автомобілі, біля паркана позіхнув собака. У мансарді світилися вікна. Десь там містилась радіослужба. Як би дістатися до неї й довідатися — хто, коли й звідки у Болгарії виходить на зв'язок?