Читать «Варіант №1. На альпійській верховині» онлайн - страница 23

Мені не лишалося нічого іншого, як переночувати на лавці просто неба. Уночі мене заарештували поліцаї й одвезли в якусь в'язницю минулого століття. Замкнули в камері разом з картярськими шахраями.

Ранком мене привели до офіцера, певно, чергового. Той, видно, зрадів, що взяли важливого злочинця, й почав розпитувати, коли і як я потрапив до Туреччини. Я попросив його подзвонити полковникові Кларку, який приїхав через десять хвилин.

Про що він говорив з офіцером у сусідній кімнаті — не знаю. Американець забрав мене з собою і повіз обідати. Звісно, платив він. І платив так, що, коли ліз в одну кишеню, виймав пачку доларів. З другої — турецькі ліри. І лише в портмоне знайшов дрібні.

Трюк був дешевий, але дав сподіваний наслідок.

Жадібним, користолюбним поглядом я втупився в гроші, не зронивши ані слова. Мені здавалося, що в цьому випадку це розумний і результативний крок. Так і сталося.

В куточках губ американця майнула торжествуюча посмішка. Нарешті він уловив моє слабке місце! А воно підтверджувало золоте правило «вільного» світу: «Усе купується за гроші!»

— Ви обмірковували нашу попередню розмову?

— Обміркував, пане Кларк. Я візьмусь за роботу, яку ви мені пропонуєте, хоча й сумніваюсь у її результативності. Проти комуністичного ладу треба вести боротьбу широким фронтом, усіма можливими силами й засобами і, головне, — з надійною допомогою великих волелюбних націй.

— Маєте цілковиту рацію, але цього ніколи не буде, якщо копатимете городи і полишатимете на інших діяльність, яка чекає на вас.

Він сказав, що мене одвезуть на віллу за містом, де живе ще кілька моїх співвітчизників, і що там я муситиму беззастережно підкорятися інструкторам.

На цьому перший етап «Варіанта № 1» успішно завершено — я став своїм для американської розвідки. Байдуже, що не все сталося так, як передбачали ті, хто послав мене сюди. Має значення наслідок — я вже своя людина.

Шкода, що про цей успіх поки що знаю тільки я.

Розмова відбулася в перші дні червня 1954 року, а на першу п'ятницю липня була призначена моя зустріч з однією жінкою, чий чоловік підтримував радіозв'язок з Софією. Однак у цей час я мусив бути на віллі Кларка, і зустріч могла провалитись. А кожен, хто має хоч найменше уявлення про наше мистецтво, розуміє, що це означає: сумніви у моїй вірності, думки, чи не провалився я, чи не виказав пароль і таке інше.

На мене чекали випробування не легші, ніж допити в перші дні. А може, мені взагалі не їхати на віллу, поки не зустрінуся з дружиною радиста? Але відмова викличе в американця підозру й посилений нагляд, коли не щось гірше.

КІШКА І ЯСТРУБИ

Кларк вів «форд» випуску 1953 року із звичайним приватним номером. Я сидів поруч. Ми від'їхали від Бей-оглу і попрямували на північний захід. Час від часу з лівого боку прозирало море. Це могла бути лише знаменита затока.

— Хіба вас не цікавить, де міститься наша вілла?

— Звичайно, цікавить, але я розумію, що, коли буде необхідно, ви самі скажете.

— Оце Золотий Ріг. Ми їдемо його північним берегом. При потребі, коли будете в місті, питатимете квартал… Сюди ходять рейсові автобуси, і вам слід запам'ятати номер. А коли знайдете квартал, кожен поліцай покаже вам «Американський курорт». Найзручніший транспорт у Стамбулі, поки ви не придбаєте машину, це таксі.