Читать «Варіант №1. На альпійській верховині» онлайн - страница 131

Тільки тепер я збагнула, що трапилось зі мною, й відвернулась. Він поспішив заспокоїти мене:

— Нічого поганого з тобою не сталось і не станеться.

— Гіршого за таке справді не може статися.

Я злякалась, що надумала тільки цю відповідь. Але голос прозвучав як звичайно в таких випадках: трохи хрипко й категорично. Це мене підбадьорило, і я додала:

— Нічого гіршого за таке гангстерське викрадення не може бути.

— Виходить, я гангстер?

— Навіть гірше.

— Коли б ти потрапила до рук гангстерів, то навряд чи мала б такий вигляд і навряд, щоб хтось так тремтів над тобою.

— Тоді навіщо ти викрав мене?

Він устав і підійшов до вікна, повернувшись спиною до мене.

Я підвелась, мені хотілось гукати, кричати, дряпатись, хоча я розуміла, що це напад істерії. Але не могла до кінця втамувати це бажання й знову запитала:

— Не показуй мені спину, а скажи — навіщо захопив мене? І що за бандити твої помічники?

Він обернувся й запитав:

— Навіщо ти приїхала?

— На екскурсію.

— З ким?

— Сама.

— Де зупинилась?

— В однієї подруги.

— По кафе розпитувала про мене, говорила, що шукаєш мене?

— Саме так, шукала тебе.

Він ступив до мене, з неприхованим нетерпінням чекав, що я ще скажу. Я мовчала, і він проказав, аби заохотити мене до продовження:

— І ось, знайшла…

— Якраз це мені й образливо, що ми зустрілись не по-людському.

Татко засунув руки в кишені штанів і підійшов до ліжка.

— Гадаєш, я вчиню щось лихе?

— Казала вже, що нічого гіршого за це бандитське викрадення ти не вигадаєш.

Він довго дивився на мене. Мені здалось, що в кутиках його губів тремтіла гірка усмішка. Потім сів до столу й закурив. Я чула його голос немов із сусідньої кімнати.

— Так… на екскурсію, сама, гостюєш у незнайомої дівчини… Той, хто вигадав для тебе цю легенду, мілко плаває. Інший би повірив, але не я.

— Тут, товаришу Нешев, я бовкнула таке, чого не збиралася говорити, але він розсердив мене, і я вирішила, що, коли він дійшов такого висновку, слід грати з відкритими картами. Можете лаяти мене, але я не бачила іншого виходу. Я сказала йому:

— Ця легенда призначалась не для тебе. Сам же кажеш, що для інших вона згодилася б.

— Ти що, береш участь у якійсь грі?

— Не розумію твоєї термінології.

— Не прикидайся дитиною і говори, навіщо шукала мене, кому я знадобився.

— Мені.

— Не вірю. Раз я потрібен тобі, значить, таке завдання — знайти мене — поставила перед тобою Держбезпека.

— Ти знаєш… чи принаймні можеш зрозуміти, що я не маю нічого спільного з Держбезпекою, але коли й так, виходить, я все-таки знайшла тебе.

— Авжеж, це якраз і підтверджує моє переконання, що ти зв'язана з ними.

— Краще бути зв'язаною з Держбезпекою, ніж з американцями.

Він знову довго вдивлявся в мене, але, здавалось, не бачив, очі в нього сльозились, блищали від молочного світла торшера.