Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 65

Він стояв на ногах і все ж вірив, що цього не станеться, не знаючи, куди його ведуть; не знаючи, що у кінці коридору є кімната, де на нього чекав власний вирок. Під час ходи тим коридором Гега почув звуки пісні звідкись здаля, згори, та він подумав, що йому здалося, і навіть ледь помітно посміхнувся. А поверхом вище дійсно співали ув’язнені жінки, стоячи зовсім близько до дверей зачиненої камери, — голосно, плачучи, їхній голос, на відміну від Геги, добре чув Діма Лордкіпанідзе, який безжально бив двері власної камери скривавленим кулаком і кричав на всю в’язницю.

На голос Діми одразу відреагували інші в’язні, оскільки кілька секунд по тому кожен в’язень ортачальської в’язниці знав, що унизу, у підвалі, вели на розстріл людину. Кілька секунд по тому кожен поверх в’язниці разом, до зриву голосу вигукувала ім’я Геги, і, коли він наблизився до кінця коридору, вся тюрма вже так гула, що супроводжуючі його наглядачі стурбовано перезирнулися. Можливо, це дійсно було через поспіх або у радянській імперії справді щось гнило, оскільки після заходу до кімнати кат, що очікував на Гегу, згідно з інструкцією, вистрілив у засудженого ззаду, але куля не вилетіла. Для професійного вбивці це було такою несподіванкою, що той просто розгубився і захвилювався. А Гега, із невідомо звідки взятим спокоєм, повернувся до ката і з посмішкою мовив:

— Раніше ви хоча б могли вбивати людей, а зараз вже й цього не можете.

Вбивця вистрілив удруге, і раптом все скінчилося…

Батькам засуджених до страти офіційно нічого не повідомлялося щодо виконання вироку, але радянська влада мала ще більш підступні та жорстокі правила. Через кілька днів після третього жовтня родини смертників отримали квитанції й офіційне прохання сплатити за використані кулі для вбивства їх дітей. Ціна однієї кулі була три карбованці, але мати Геги змусили заплатити шість — і за кулю, яка застрягла, яка не вилетіла, або вилетіла, але кат просто вистрілив мимо, хоча повірити в це дуже важко, оскільки вони не промахувались і з більшої відстані, не те що з такої короткої, і саме це було історією всієї радянської імперії.

Тим же, хто виконував розстріли, за кожного вбитого в’язня додавали чотирнадцять карбованців до щомісячної зарплатні. Там, де смерть людини коштувала чотирнадцять карбованців, яку цінність могло мати життя.

Вони не є героями, і те, що вони зробили, усіма мовами називається злочином.

Тому:

Батьки і члени родин викрадачів літака, друзі і близькі ніколи не казали, що Гега та його друзі — невинні, що не мали відповідати за те, що скоїли.

Захоплення літака — повсюди злочин, і тим більше тоді, коли це призводить до жертв, викрадачі мають бути покарані.

Але:

Розстріл тих, хто нікого не вбив, такий само злочин, як і викрадення літака, а може й гірше.

Більше того:

Злочином є розстріл за спробу захоплення літака людини, якої взагалі не було в тому літаку. Як видно, неабияка жорстокість, проявлена до грузинського ченця з боку уряду, повністю змінила свідомість того охоронця, для якого чернець до розстрілу був духовним наставником у тбіліській в’язниці КДБ. Той охоронець покинув роботу в тюрмі й пішов працювати до монастиря, де так любив лишатись наодинці розстріляний чернець. А в тому селі, звідки як на долоні було видно засніжену дорогу до монастиря, якою йшов колишній охоронець, у той самий день з’явилася легенда, що ченця не вбили, не знайшовши необхідності у вбивстві невинної людини.