Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 31

Літак

Вони назвали це викраденням літака, хоча насправді це було більш схоже на самогубство відчайдушних людей.

Викрадачі були одягнені так, як зазвичай одягалось джинсове покоління тих часів, і лише Гія Табідзе був одягнений у костюм із краваткою, а в руках він тримав глобус. Окрім того, Гія тримав у руках ще й Біблію, яку потім, вже в літаку, взяв Гега Кобахідзе. Глобус потім зник, і з’явилась версія, що зброю до літака занесли саме за допомогою нього, хоча це було не так — насправді зброю в сумці занесла, сама того не знаючи, подруга Тіни Петвіашвілі.

Гія Табідзе взяв із батьківщини лише грузинську Біблію й глобус, дружині ж лишив прекрасного листа для сина, у якому навчив маленького Георгія впізнавати ту зорю, що мала нагадати батька, коли той сумуватиме за ним.

Рейс спочатку затримався через негоду, а потім якийсь пасажир на прізвище Галогре так сп’янів, що довелось викликати міліцію.

Спроба ж захоплення затрималась, бо Каха Іверіелі не вмів користуватися зброєю. Коли до Батумі лишалось зовсім небагато (за офіційною версією), пілоти отримали з Батумі інформацію щодо різкого погіршення погоди і літак змінив курс. Існує версія, що саме це здалось підозрілим викрадачам, і вони почали діяти. Хоча, за тією ж офіційною версією, згідно з чорною скринькою, інструкції пілотам давали не диспетчери, а якісь вояки, що підтверджує попередню версію.

У літаку сиділо п’ятдесят вісім пасажирів, один з яких не мав у Батумі жодних справ, проте все одно летів з рештою, його справа була саме у сидінні в літаку — як і в інших працівників КДБ, що супроводжували авіарейси. У всьому радянському авіаційному просторі не існувало рейсу чи літака, який не супроводжував хоча б один працівник кадебе у якості рядового пасажира — про це знав кожен радянський громадянин. Про це знали й друзі Геги, які супроводжували його з Тіною у весільній подорожі, хоча справжньою їхньою метою було викрадення цього літака, тому вони були впевнені, що в першу чергу мають упізнати кадебешника, котрий супроводжував їхній літак. Вони думали, що усунення кадебешника було обов’язковим для того, аби відносно легко змусити екіпаж перетнути кордон біля Батумі й посадити літак у Туреччині, на одній з американських військових баз. Але вони не знали, хто саме з тих п’ятдесяти восьми пасажирів дійсно був співробітником КДБ, і їхні версії були всього лиш припущеннями, їхні рішення були схожими на дитячу гру, коли малеча вишукує й визначає шпигуна за його одягом. Саме таким чином — через сірий плащ — вони вирішили, що чоловік середнього віку, що сидів у першому ряду, був саме тим кадебешником, який супроводжував цей рейс. Щоправда, Гега все ж сумнівався, — мовляв, може, це й не він, та більшість була іншої думки щодо цього, і «дуже твердий» аргумент спочатку озвучив хтось один, а потім повторила й решта:

— Це точно він, обличчя ж як у справжнього кадебешника!..

— Та схоже на те, але, можливо, це звичайний пасажир? — все ж висловився проти загальної думки Гега, але дарма.

— Якщо не цей, знайди іншого, покажи мені, я ним займусь, — порадив старший брат, а молодший щиро засміявся.