Читать «Покоління джинс. Втекти з СРСР» онлайн - страница 25
Дато Турашвілі
Гега лежав мовчки, а Тіна дуже обережно, по-дитячому пестила його голову, поки він не порушив тишу:
— Тому й не хочу більше тут жити…
— Армія й поліція повсюди грубі й брутальні.
— Але кохання не заборонено ніде.
— У вільній країні, мабуть, так і є.
— От і я хочу жити у вільній країні, хіба ти не хочеш?
— Я хочу разом із тобою.
— Ти не хочеш свободи?
— Разом із тобою мені всюди свобода.
— А як я поїду, поїдеш зі мною?
— Я не зможу перепливти море.
— Я теж, так добре плавати я не вмію.
— Ну, а що ти плануєш?
— Перелечу.
— Літати ти вмієш краще?
— Ти ж янгол, головне, аби твоїх крил вистачило на двох.
— Я серйозно питаю, що ти плануєш?
— Я теж тобі серйозно кажу, що ти янгол.
— Дійсно серйозно питаю.
— Я дійсно полечу, але разом із тобою…
Тіна підвелась, відчинила вікно і поглянула на море. Чорне море було дійсно чорним.
Дато разом з братами уважно слухали отця Теодоре, який дуже спокійно розмовляв на прості, але в той же час значні теми у кімнаті Дато, що на перший погляд скидалася на житло дуже безтурботної молодої людини.
— Ви як поїхали, наступного ж дня до мене в монастир знову прийшли.
— Що хотіли? — спитав Паата й, чекаючи на відповідь, дістав цигарку.
— Мабуть, хотіли дізнатись, яка справа у вас була до мене.
– І що ви їм відповіли?
— Сказав те, про що ми тоді розмовляли.
— А про що ми розмовляли?
— Про Бога, добро і любов.
— То вони цього бояться?
— Більш за все вони бояться саме цього, але не кажуть про це вголос і не борються з церквою, аби народ не бачив. Навпаки — вони змінили стратегію і перед народом зі священиками й ченцями поводять себе шанобливо, а кадебе тихо собі спостерігає за кожним із них.
– І що ти плануєш?
— Те саме, що планував і робив. Протистояння лише посилює мою віру, шлях перших християн починався так само. Небезпека — прожиток віри…
— Ти чернець, і свій вибір ти вже зробив.
— Людина повинна робити вибір всюди й завжди, і немає різниці — світська це особа чи духовна. Все одно потрібно вибирати між добром і злом, світлом і темрявою, рабством і свободою…
— Ми теж зробили вибір, — сказав Кахабер, подивився спочатку на решту, потім на ченця і повторив цю фразу.
— Який вибір? — усіх одразу спитав отець Теодоре.
Хлопці переглянулись ще раз між собою, немовби вагаючись. Після цієї паузи Паата поглянув прямо у вічі отця Теодоре і дуже спокійно мовив:
— Ми їдемо.
— Як?
— Літаком.
— Як?
— Сядемо на американській військовій базі у Туреччині, там уже вони самі про нас подбають.
— Як?
— Як литовці, пам’ятаєш, минулого року так було — американці зустріли їх, неначе героїв.
— Литовцям просто пощастило.
— Нам теж пощастить, трохи налякаємо пілотів, і вони звернуть зі шляху.
— Як ви їх налякаєте?
— Зброєю.
— Як ви пронесете зброю на літак, усіх дуже уважно обшукують?
— Крім священиків та ченців, — сказав Дато й разом із хлопцями зачекав на реакцію отця Теодоре.
Чернець зрозумів, чого від нього хотіли, і тому спитав: