Читать «Суча дочка» онлайн - страница 42

— Тут, у тітки Дусі, переночуєте. Всі приїжджі у неї ночують, бо готелю у селі немає, — сказала холодно й відчинила хвіртку. Постукала у двері.

— Ой, заходьте, не стукайте. А я жду, жду, — зраділа тітка.

Олена не зайшла до хати. Біля ґанку сказала: «До побачення. За вами завтра заїдуть», — і пішла. Зайшла до контори — там іще світилося. Постукала до кабінету керівника, прочинила двері.

— Проходь, а де?.. — голова поглянув на двері.

Олена пройшла в кабінет, сіла на стілець, прихилилась головою до спинки й засміялася.

— Ти, — посміхнувся й собі голова, — ти що, його у житі загубила?

— Ні, вже у тітки Дусі. Спить без задніх ніг. Він у мене, Даниле Павловичу, майже від самої пасіки мотоцикла тяг на собі.

— Чого? — здивувався той.

— А, бензин закінчився — я краник відкрила. Ну, просився чоловік, щоб помилуватися нашими полями. Не могла ж я йому відмовити.

Голова дивився на Олену й не знав, що сказати.

— Чортова дівка, — почухав потилицю. — Тож і додумалася. Хай йому що… Виручила.

Та Володимир Аркадійович не спав. Сидів за столом і їв зварений у печі борщ. Перед ним стояли смажена курка, вареники із сиром і миска густої сметани.

— Ну, хоч одну чарочку, — підносила тітка гостю чарку «казьонної», яку Данило Павлович завіз іще раніше.

— Гляди ж, Дусьо, щоб усе було на вищому рівні. Догоди йому, Степанівно, — попросив, як виходив із хати, — бо осоромить на старості літ на всю Україну.

Тепер жінка стояла за столом навпроти журналіста й умовляла:

— Ну, давай, синок, зі мною вип’ємо? Га, давай.

Той глянув у благальне обличчя жінки, потім — на чарку, взяв і швидко випив.

— От молодець, — зраділа тітка й сама пригубила. — І добренна ж, зараза.

Журналіст тільки посміхнувся, а Степанівна швиденько знову наповнила чарку:

— Це щоб удома не журилися. Батько ж і мати є?

Володимир ствердно кивнув головою.

— От і вип’ємо за них.

Гість поглянув на неї повеселілими очима, випив і поставив чарку трохи далі від себе. Доїв борщ узяв вареника і вмочив у сметану.

— А ця ваша агрономша, вона місцева?

— Аякже, — тітка ще долила горілки. — Своя. І батьки її тут живуть. Хороша людина, та доля у неї нехороша.

Молодий чоловік перестав жувати, втупився поглядом у тітку Уже сам, без запрошення потягнувся за чаркою.

— Бачиш, — зраділа та, що він випив іще, але м’ялася з розповіддю.

— Ну, як його сказати. Хлопчика вона собі знайшла по молодості літ, ну, у нас, по-сільському, кажуть — байстрючка. Хто ж його знає, чиє воно. Заміж не виходить, а на неї багато находилося непоганих хлопців. І вивчитись, на кого хотіла, не вдалося, так ото у колгоспі й залишилася. А у вас же є жінка, діти?

— Немає. — Гість відчув, що добре сп’янів, і попросив: — Я б уже спати ліг, стомився дуже.

Тітка відвела його у другу кімнату, до розстеленого високого ліжка. Він роздягнувся, ліг і потонув у м’яких подушках.

Олена довго не могла заснути. Перебирала в пам’яті минулий день і то посміхалася, то супилась. Потім розсердилася на себе, повернулася на бік і заснула. Прокинулася рано, але з ліжка не вставала. Лежала із заплющеними очима, поки мати не прочинила тихенько двері.