Читать «Україна: історія (3-тє вид., перероб. і доп.)» онлайн - страница 25

Орест Субтельний

Торгуючи з тубільцями, а то й удаючись до грабунку (коли перший спосіб не давав результатів, як правило, застосовували другий), варяги добували хутра, мед, віск та невільників. Проте вони хотіли більше, ніж могли дати східні слов’яни. Використовуючи свої поселення як бази, варяги досліджували річкові шляхи, що вели на південь до великих і розкішних міст Візантії та ісламської цивілізації. За короткий час вони освоїли мережу водних шляхів та волокових переправ по Волзі з Балтійського моря до Каспію, що відкривала шлях до Багдада — цієї багатомовної столиці ісламського світу. Згодом з’явився ще важливіший шлях. Названий у літописах шляхом «із варягів у греки», він ішов униз Дніпром до Чорного моря й далі на Константинополь — величезний ринок торгівлі з левантинськими містами й найбагатше місто в усьому християнському світі.

Переселення далі на південь, ближче до Константинополя, було для заповзятливих варягів лише справою часу. Як пишеться у «Повісті временних літ», у 862 р. два варязьких ватажки Аскольд і Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгороді, попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. Аскольд і Дір, очевидно, швидко зажили собі багатства й сили, бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. І хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (по-скандінавському Інгвар) був ще замолодим, щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Ігор не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, слов’ян та фіннів, узяв із собою Ігоря й поплив до Києва. Хитрощами виманив він за мури міста Аскольда й Діра і, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його «матір’ю міст руських».

Так розповідає про прихід варягів до Києва Нестор-Літописець. Проте в результаті ретельного аналізу тексту, проведеного різними поколіннями вчених, у цій оповіді виявлено багато внутрішніх суперечностей і слабких місць. Сучасних істориків дивує, чому могутній, на загальну думку, Рюрик жодного разу не згадується у сучасних йому джерелах. Деякі взагалі піддають сумніву сам факт існування Рюрика. Чи справді могли такі досвідчені ватажки, як Аскольд і Дір, піддатися на явний підступ Олега? Чи був Олег справді пов’язаний з Рюриком, чи, може, літописець просто намагається скласти для нього шляхетніший родовід? І чим пояснити, що регентство Олега тривало ще довгий час після того, як Ігор досягнув повноліття? Словом, за відсутності даних про період до правління Олега в інших джерелах важко відрізнити реальність від вимислу в Несторовій версії походження Русі.