Читать «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)» онлайн - страница 113

Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито вилучається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах під приводом використання його у зв’язку з воєнною необхідністю. Проте завідомо для винного зазначені дії реально не викликаються воєнною необхідністю та суперечать наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь вилучається таке майно: на користь винного чи інших осіб — начальника, на потреби військового підрозділу тощо.

Протизаконним вважається таке знищення майна або заволодіння ним, яке не викликалося обстановкою військових дій чи воєнною необхідністю. Якщо ж заволодіння майном або його знищення було викликано воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.

Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням підстав виникнення такої необхідності.

Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.

Суб’єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.

Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.

§ 3. Погане поводження з військовополоненими

Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими

Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Женевська конвенція № 3 «Про поводження з військовополоненими» передбачає загальнообов’язкові для сторін воєнного конфлікту правила поводження з військовополоненими. Норми цієї Конвенції встановлюють правовий статус військовополонених, визнаючи останніх жертвами війни. Такий статус покладає на сторони конфлікту обов’язок забезпечити гуманне ставлення до військовополонених, незастосування насильства, знущання та глузування над ними. Саме на виконання зазначених положень встановлено кримінальну відповідальність у ст. 434 КК.

Військовополоненими визнаються особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, загонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору, цивільних осіб екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, цивільних осіб, що обслуговують збройні сили, тощо. Конвенція поширює статус військовополонених також на осіб, інтернованих стороною, що окуповує певну територію.

Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину можуть виступати честь, гідність, життя чи здоров’я особи. Саме через проти правний вплив на дані об’єкти кримінально-правової охорони завдається шкода суспільним відносинам основного безпосереднього об’єкта розглядуваного злочину.