Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 93

Таким чином, саме наявність у діянні двох наслідків — прямого і похідного від нього — є визначальною ознакою злочинів з похідними наслідками, яка і відрізняє їх від ускладнених діянь інших видів.

Дослідження розглядуваних злочинів дає підстави для висновку, що визначення в них наслідків законодавець здійснює різним чином. У більшості випадків в якості прямого і похідного наслідків виступає реальна шкода життю, здоров'ю, власності, громадській безпеці тощо. Однак в окремих випадках як похідний наслідок законодавець називає створення небезпеки спричинення шкоди (тобто визначає шкідливі наслідки як потенційно можливі). Наприклад, умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, а також інші дії. спрямовані на приведення зазначених предметів у непридатний для експлуатації стан, якщо це спричинило чи могло спричинити аварію поїзда, судна або порушило нормальну роботу транспорту, або створило небезпеку для життя людей чи настання інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 277 КК).

Крім того, досить часто похідні наслідки формулюються законодавцем як альтернативні або із застосуванням оціночних понять, як то: «загибель людей», «інші тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «велика матеріальна шкода», «істотна шкода» тощо.

На нашу думку, використання вказаних прийомів законодавчої техніки при конструюванні злочинів із похідними наслідками не є випадковим. По-перше, тому, що залежно від особливостей основного безпосереднього об’єкту в різних складах цих злочинів як наслідок може виступати шкода, що завдається різноманітним додатковим безпосереднім об'єктам. А, по-друге, руйнівна сила основного (прямого) наслідку в окремих злочинах із похідними наслідками настільки велика і «різновекторна». що може викликати широкий спектр можливих наслідків. В останньому випадку їх визначення в законі навряд чи можливо здійснити без застосування оціночних понять, які «мають різноманітний зміст і у конкретному своєму прояві виступають у різних формах». Вносячи у правові норми оціночний момент, такі поняття передбачають можливість самостійної оцінки конкретного випадку з боку правозастосувачів і здійснення на її основі індивідуального піднормативного регулювання суспільних відносин.

Нагадаємо, що в юридичний літературі висловлюються різні думки щодо доцільності існування в законі оціночних понять. Низка науковців, наприклад, Т.А. Костарева, М.І. Ковальов, А.В. Наумов вважають, що таких понять взагалі слід позбуватися, тому що вони істотно підвищують ризик судових помилок. Про необхідність за можливості уникати застосування оціночних понять для визначення кваліфікуючих ознак особливо щодо суспільно небезпечних наслідків, писали С.В. Землюков, М.І. Панов, В.І. Ткаченко та інші вчені.

Ми погоджуємося із тим, що оціночні поняття не повинні широко використовуватися для визначення ознак складу злочину, однак вважаємо, що в певних випадках їх застосування є доцільним і, навіть, корисним. Як справедливо зазначив В.М. Кудрявцев, «суспільні відносини протягом дії кримінально-правової норми постійно зазнають змін, розвиваються, ускладнюються. Суд повинен мати можливість в певних межах враховувати ті зміни, що відбуваються в житті. Таку можливість забезпечують оціночні поняття». Про важливу регулятивну функцію, яку виконують оціночні поняття, писав і М.І. Панов, зазначаючи, що оціночні поняття «... надають кримінально-правовому регулюванню більшу гнучкість, повноту, динамічність, що дозволяє кримінальному закону враховувати всю різноманітність явищ у їх динаміці та розвитку».