Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 52

Ірина Олександрівна Зінченко

Таку позицію займає судова практика і у справах про хабарництво. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», зокрема, зазначається (п. 15), що «одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна».

У той же час «одночасне одержання службовою особою хабара від декількох осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він дасться за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб».

Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передбачених однією статтею КК, потрібно розглядати як повторність злочинів. Наприклад, особа через деякий проміжок часу вчиняє дві самостійні продовжувані крадіжки.

Судова практика інколи помиляється у визначенні моменту закінчення продовжуваного злочину, що призводить до неправильного застосування кримінального закону.

Так, постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 квітня 2006 року провадження у кримінальній справі щодо С., яка обвинувачувалась у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, було закрито на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 31 травня 2005 року.

Як видно із матеріалів справи, органами досудового слідства С. обвинувачувалась у тому, що в період з 25 квітня по 5 вересня 2005 року, використовуючи підроблений документ — трудову книжку, незаконно заволоділа грошима Ізюмського міськрайонного центру зайнятості населення у виді грошової допомоги по безробіттю в сумі 749 гривень.

У касаційному поданні перший заступник прокурора Харківської області порушив питання про скасування зазначеної постанови суду і направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з безпідставним закриттям провадження у справі щодо С. за амністією.

Заслухавши доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку, що це подання підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про амністію» його дія поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, тобто до 23 червня 2005 року. Зі змісту наявного в матеріалах обвинувального висновку вбачається, що органами досудового слідства С. обвинувачувалась у вчиненні неправомірних дій у період з 25 квітня по 5 вересня 2005 року.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 року дія закону про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування кримінального закону, у зв'язку з чим постанову суду необхідно скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, під час якого прийняти законне і обґрунтоване рішення.