Читать «Одиничні злочині: поняття, види, кваліфікація» онлайн - страница 131

За загальним правилом сукупність вироків не може співвідноситись також і з сукупністю злочинів, передусім тому, що якісною ознакою останньої є вчинення особою всіх злочинів до постановлення обвинувального вироку хоча б за один із них (ч. 1 ст. 33 КК).

Однак у судовій практиці іноді зустрічаються випадки сукупності вироків, які можуть сполучатися із сукупністю злочинів. Про ці винятки йдеться в абз. 6 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де роз’яснюється: «...коли після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох злочинах, одні з яких вчинено до, а інші — після постановлення першого вироку, покарання за останнім за часом вироком призначається із застосуванням як ст. 70, так і ст. 71 КК: спочатку — за правилами ч. 1 ст. 70 КК — за сукупністю злочинів, вчинених до постановлення першого вироку; після цього за правилами ч. 4 ст. 70 КК; потім за сукупністю злочинів, вчинених після постановлення першого вироку; і остаточно — за сукупністю вироків».

Сукупність вироків не спроможна охопити і всі можливі випадки повторності злочинів, яка пов'язана із засудженням особи. Згідно із ст. 32 КК повторність утворюється лише тотожними злочинами, іноді однорідними (якщо це прямо зазначено в Особливій частини КК), а для сукупності вироків має значення не вид злочину, а час його вчинення — між постановленням вироку, але до повного відбуття покарання.

Отже, якщо засудженим за необережний злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинено, наприклад, новий необережний чи умисний злочин, різнорідний з першим, то дана ситуація має розглядатися як сукупність вироків, однак вона не є ні повторністю, ні сукупністю, ні рецидивом злочинів.

Таким чином, можна погодились із В.П. Малковим щодо існування особливих випадків поєднання двох чи більше злочинів, які не охоплюються визначеними в законі видами множинності злочинів. Однак найменування таких випадків «сукупністю вироків» викликає певні сумніви.

Вирок це — найважливіший акт правосуддя, який виноситься від імені держави. Це завжди письмовий офіційний процесуальний документ. Згідно із ст. 327 КПК України якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. У кримінальному праві поняття сукупність вироків наразі пов'язане із особливими правилами призначення покарання, визначеними в ст. 71 КК, а не з видом злочинної діяльності особи.

Множинність злочинів, навпаки, є об'єктивно існуючою ситуацією вчинення особою (групою осіб) двох чи більше злочинів. Вона має місце незалежно від судових рішень, хоча інколи (при рецидиві) може бути з ними пов'язана.

Ось чому при віднесенні сукупності вироків до виду множинності злочинів порушуються логічні принципи поділу понять, зникає єдина підстава для класифікації множинності, перекручуються її специфічні юридичні ознаки.