Читать «Бурелов» онлайн - страница 15

— Але, звичайно, таке становище не може тривати вічно, — зауважив Живчик. — Коли фракспил закінчиться, Вілнікс Помполніус знову муситиме красти його зі скарбниці.

Помагай-біда кивнув головою.

— Саме це він і робить, — запевнив він. — А Професор Темрявознавства не має влади зупинити його. Ба більше, про виготовлення нового фракспилу можна тільки мріяти. Попри тисячі спроб — нерідко із трагічним кінцем, — жодній душі не пощастило повторити результати першого досліду.

— Суще божевілля! — вигукнув Живчик. — Що більше бурефраксу береться зі скарбниці, то більше доводиться виковувати ланцюгів. А що більше виковується ланцюгів, то гірше забруднюється вода. Що брудніша вода, то більша потреба у фракспилі для її очищення!

— Хибне коло, — підхопив помагай-біда, — ось що це таке. Моторошне хибне коло. І через двадцять років після зборів у Ратушній Залі становище видається як ніколи гнітючим що для Санктафракса, що для Нижнього міста. Заполонені своїми шкурними інтересами, як дощознавці, так і спілчани залишаються сліпі до того, що коїться навколо них. Але якщо не вживати жодних заходів — і то негайних! — усе полетить шкереберть. Це тільки питання часу.

— А як же зарадити лихові? — запитав Живчик.

Помагай-біда стенув плечима і повернув голову.

— Про це питати треба не в мене. — Птах бликнув на нього скоса своїм пурпуровим оком. — Що ж, — сказав він, — ось і кінець моєї історії. А тепер ти мене випустиш?

Живчик провинно закліпав очима.

— Певна річ, — відказав він і видобув ножа з рукава. Він знову заходився крутити вузьким лезом у замковій шпарі. Почулося тихе клацання. Замкова дужка відскочила! Живчик розчепив висячий замок і одхилив дверцята.

— А бодай тобі! — долинув лютий лемент. — А казав, на тебе можна покластися! Бий тебе відкрите небо! Як по-твоєму, що ти тут робиш?

Живчик обкрутився на місці й закляк із жаху. То був М’яло-Ряснопіт — він урешті повернувся удвох із ветеринаром і, мов скажений, напосівся на Живчика.

— Я не можу… — почулося бідкання помагай-біди. — Допоможи мені, Живчику.

Живчик обернувся. Птахові пощастило вивільнити з клітки голову та одне крило, але друге застрягло, не даючи йому пропхатися крізь тісні дверцята.

— Лізь назад і спробуй ще раз, — порадив Живчик.

Помагай-біда послухався, згорнув крила і знову виткнув голову назовні. М’яло-Ряснопіт із замашним дубцем у руці був уже майже поруч. Живчик простяг руки догори й, обхопивши безталанне створіння за шию та плечі, обережно потяг до себе. М’яло-Ряснопіт замахнувся дубцем. Помагай-біда відчайдушно відштовхувався лапами від жердки.

— Хутчій! — розпачливо підганяв Живчик.

— Ще трішки… — Помагай-біда натужився. — Я… виборсався!

Птах махнув крильми для спроби — раз-другий — а тоді відштовхнувся від краю клітки і злинув у небо: видно, ув’язнення не заподіяло літунові жодної шкоди.

Настав час і Живчикові брати ноги на плечі. Він крутнувся на підборах і дременув неоглядки вздовж заповненої юрбами вулиці. Дубець М’яла-Ряснопота тільки черкнув його по плечу. Якби хлопець затримався бодай на мить, він молоснув би його по черепу.