Читать «Великий секс у Малих Підгуляївцях» онлайн - страница 34
Люба Клименко
«Де ж він подівся?» — питаю себе. А далі знову пишу на бомажці:
а) поприскать в роті антібіотіком, шоб ніяка зараза не причепилася (до і послі сеансу);
б) настроїцця на позітів: для цього желатільно в’являти, шо смокчеш сиров’ялену ковбаску, а не це протівне ізобрєтєніє природи;
В) зажати носа прищепкою, шоб не чути запаху отого безобразія.
Записала це, і стало какось спокойніше: план дєйствій складено, осталося тіко втілити його в жисть.
Але чого ж Осрісіс не йде?
Перехилила я ще кілька чарчин — стало ше легше. Лежу, стелю роздивляюся — аж там зеркало! Нічого собі! То це я скіко сеансів пропустила, могла ж совміщати неприятне і приятне з полєзним созєрцанієм!
Знову жду. І знову пішла в хід чарчина-друга!
Я вже начала даже дрімать, аж тут завалює Осрісіс — веселий і як ні в чому не бувало. А в мене вже й охота пройшла.
Він мені кае:
— Царице моя! Відкривай свою таємну інтимну комірчину для свого царя!
А я йому сп’яну:
Я ж пошутковала! А він повірив! І йому ця ідея явно понаравилася. Коли я це пойняла, було пізно…
Даже не знаю, як описати вам те, шо проізошло. Одним словом — сраці моїй це не понаравилося. Як закричить вона:
— Ой, болить! Ой, болить! Зараз трісну! Спасайте мене! Прекратіть ці іздівательства!
Але ніхто не хотів її чути. І тоді вона вдалася до крайньої міри і гукнула до мене:
— Галько, спасай, бо тобі не буде чим какать!
Од цієї мислі я просто-таки содрогнулася. Згрупірувалася і начала контратаку. Я таки вирвалася із садистських об’ятій Осрісіса і вмазала йому кулаком межи очі. Він — в одключку. Тоді я смачно поцілувала його в губи, змахнула з мордяки сльозу, зібралася з духом і покинула Скіхське царство…
Уже пройшло три дні, і Осрісіс, без сумнєнія, запомне їх на всю свою наступну жисть. Получаєцця, збулися всі пророцтва їхнього прорицателя Берехлія. І збулася половина пророцтв нашого Бориса Борисовича, шо ворожить на тувалєтній бомазі.
3
Вернулася, а точніше — приповзла я додому під ранок. Батяня ні про шо мене не питав.
Він у мене видержаний.
Подивилася я на себе в зеркало і спудгалась. Я не познала себе. Вся в синяках, подряпинах, подтьоках. Під очима — мішки, волоси скуйовджені, губи покусані…
«Оце погуляла! — подумала. — По-підгуляївськи!»
І впала в кровать.
Прокидаюся — наді мною батяня стоїть.
— Жива! — вигукнув він.
— Канєшно, — одказала я. — А шо, є какісь сумнєнія?
— Тепер уже нє!
…І житсть моя потекла по новому сценарію. Я вже не ходила на базар торгувать бомагою — не для скіхської цариці таке уніженіє. Рішила оддатися природі й рідним Підгуляївцям. Удома і без базару роботи хоч одбавляй: кури, яких приїжжі принімають за індокачок, індокачки, яких путають з індичками, індички, похожі на страусів… Їдять вони і какають по-підгуляївськи, тому з ними роботи й роботи.
Під нашою хатою — ставочок, так шо й качечок кілька десятків держали. З усієї птиці я найбільше їх люблю. Канєшно, в жаркому. Як запечу качечку в жаровні з яблучками — слинка тече.
