Читать «Схід» онлайн - страница 88

Тому тепер, в аеробусі, я волів спостерігати, як на екрані повзе у мій бік берег ночі, ніж дивитися голлівудське кіно. Іркутськ, Улан-Уде, Чита. Я бував у тих містах. Стемніло. Я читав назви і дивився в чорноту за вікном. Уявляв собі безмір, в якому вони зведені. Але мені не вистачало того, що я бачив Читу. Треба було подивитися на Китай.

Адже я був дитиною комунізму, адже мій вуйко у шухлядці серед клапанів, краників і корків тримав партійний квиток. Росія була джерелом, але саме Китай мав стати хвилею, яка затопить світ. Тому я мусив туди поїхати, аби побачити, на що перетворюється комунізм, дитям якого я був. Просто у моїй країні його кінець виглядав надто благим і банальним, щоб про нього написати. Я мусив переконатися, що моя історія є фрагментом чогось більшого.

Пил. З фундаментальних речей я побачив передовсім пил. Відразу за летовищем вздовж дороги на кілька смуг росли тополі і якісь кущі. І на всьому лежав сірий пил. Можливо, його виділяло місто, можливо, приносив його з-над пустелі північний вітер? Мабуть, і те, і те. А ще це сірувате світло, цілком інакше, ніж у нас. Чуттєвіше. Отак собі їдучи, я пригадував Братськ, пригадувалося мені Улан-Уде з такими самими тополями, з порохами і бетоном, що визирає із землі. На узбіччі стояли два таксисти біля своїх зелено-жовтих машин. Один люрив. У потоці автомобілів ми їхали зарослою хащами околицею. Мовчки. Водій лиш кивнув, коли я показав йому адресу, написану китайською. Він відчинив вікно і курив. Мене охопило відчуття, що отак я змінив реальність. Вийшов зі своєї, в якій перебував завжди, і опинився в іншій. У ній були втомлена зелень, автівки, дим із сигарети, курява, але всі ці речі набрали зовсім невідомого значення. Тут люди тисячами спускалися в ями, щоб їсти глину, а тепер був дим сигарети, «Старбакс» на летовищі і верескливі погоничі, які керують чергою таксі. Пекло перетворилося на щоденність, і тепер я їхав у глибину цієї переміни. Разом із своєю пам'яттю смаків дитинства і мого знання Китаю. Чому? Щоби таки долучитися до єдності світу? Щоб її відкрити? У сірому пекінському світанку, на автостраді, з водієм із незворушним обличчям, що виймає вже другу сигарету із червоної пачки?