Читать «Схід» онлайн - страница 21

У космос. І розтрощив би на їхніх очах Ченстохову, як Єрихон, як ятки єрусалимських голубарів. Щоби після того, як уже проженеш цей мій вибраний народ, до Тебе могли прийти незрячі і криві, щоби вони не мусили надсилати зі своїх сільських поштових відділень, позначених жовтим горном, термінові перекази з останнім грошем для розбійників у печерах ефіру. Так собі роздумую вже за Дуб’єнкою, перетинаючи дванадцяту, яка з іншого боку кордону стає дорогою Мо7 і тягнеться аж до Києва. Так собі роздумую і уявляю, як мама вмикає свої китайські або тайванські приймачі зі срібного пластику, який імітує алюміній. Як вона вичікує розради. Шур-шур-шур від одного до іншого. Але з коробочок долинає тільки галас і точаться фальшиві свідчення. Тож вона шур-шур-шур туди-сюди, шукаючи щілини у цьому ґвалті. Брязкотить ринками і пательнями. Укутується, бо з глибу світу тягне холодом. Сидить поруч, але ми самотні. Кажу: мамо, не слухай цього всього. Але сам не вмію сказати їй чогось втішного. Лиш постійно згадую собі ті хвилини в коридорі, коли перед виходом до костелу вона перевіряла, як я виглядаю. І холодний дотик пальця з краплею дешевих парфумів. А тепер не можу просто сказати: не бійся, все буде добре. Бо ми самотні, коли Він у пеклі. І залишив нас під опіку ультракоротких хвиль. Навіки в мороці Великої Суботи.