Читать «Схід» онлайн - страница 15

Решта сиділа вночі вдома і прислухалася до кроків на подвір’ї. Приходили цивілізовані, приходили дикі, приходили праві і ліві, інтернаціоналісти і патріоти, але від кожного стукоту в шибу, від кожного гупання в двері повертався гарячковий трепет і завмирав подих. Навіть коли стукали загнані до втрати сил євреї з гетто у Соколові.

Це була країна духів. Моя бабця їх бачила і розповідала про них. У шістдесятих роках, у сімдесятих. Відколи себе пам’ятаю. У ті краї їздили етнографи, щоб слухати останні оповіді про невидиме, яке час до часу стає явним. Невеликі, лагідні узвишшя під кінець вересня вкривалися туманом. Повітря ставало срібним і вологим. Порожньо і тихо. Люди вмирають, і на їхньому місці не з’являється нікого нового. Будинки порохнявіють. Від деяких, які запам’ятав змалку, не лишилося сліду. Ті, що, як духи, з’являлися ночами, заходили власне сюди, на колонію, де обійстя далеко одне від одного. Приходили, як упирі. З іншого світу, оскільки насправді важко було зрозуміти, що їх примушує блукати потемки у холоді і голоді. Вони з’являлися з безодні, брудні, просяклі своєю і чужою кров’ю. Сідали за стіл у кухні. Бабця їм прислуговувала. Ніхто їх ні про що не питав, бо вони були мертвими. Смерділи наглою смертю. Їли, але не набиралися сили. Потім лягали покотом, виставляли вартового, але і так доводилося чувати, бо не вдавалося заснути серед мертвяків. Якщо не знали в лице, то неможливо було здогадатися, чи це ті з правих, чи з лівих, чи, може, «приватні». Але всі, включно з тими приватними, приходили в інтересі моєї бабці і мого діда. Хотіли їх захищати від інших. Навіть німці, приходячи за дня, твердили, що щойно тепер тут почнеться справжнє життя з туалетами, євгенікою і дахами з бляхи.

Війна тривала десять, одинадцять років. Одинадцять років без сну.

А потім була крамниця, до якої приїжджав бежевий «Жук». Я заходив і ставав між жінками. На полицях лежало не багато. Пакунки мали той же колір, що й папір. Сірі, білі, бурі з вицвілими написами. Кисіль, пудинг, цукор, сіль. Сигарети «Старт» — у пачках з оранжевою смужкою. Всередині крамниці світло і суворо. Тепер її вважали би порожньою. Але у ті часи це було природно і очевидно. Мені дванадцять років, і все запаковане у папір. Мабуть, лише макарони — у картонних пачках. У такий спосіб товари були ледь відділені від решти світу. Починався дощ — і все розмокало, достатньо необачного руху, аби все посипалося і змішалося з рештою. Автомобіль приїжджав, і чоловіки, що пили коло магазину пиво, помагали заносити залізні ящики. Від золотистих буханців ставало ще світліше. Вони були круглі і важили понад кілограм. Я повертався селом і відчував запах обійсть: худобина, дим від дров і розігрітий на пательнях жир. Потім поверталося вправо, асфальт закінчувався і починався сірий пісок. При дорозі стояв вітряк з вічно непорушними крилами. Я ніс два буханці, які виділив комунізм. В аскетичній, світлій крамниці ніколи нічого не залишалося. За вітряком закінчувалася забудова. Вдалині виднілися розкидані купки високих тополь. Під ними ховалися осібні господарства колонії.