Читать «Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України» онлайн - страница 9

Неточною також уявляється позиція В.В. Мальцева щодо розуміння сутності принципу рівності громадян перед законом і судом як визначення точної, з урахуванням внутрішньовидових властивостей діяння, міри покарання (внутрішньовидова межа принципу рівності). Аргументуючи таке розуміння принципу рівності на правозастосовчому рівні, В.В. Мальцев вважає, що врахування "характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину" скоріше виступає не одним із проявів особистої відповідальності, "а являє собою реалізацію все тієї ж рівності громадян перед судом на правозастосовчому рівні". І тому, за його думкою, не слід протиставляти принцип рівності принципові індивідуалізації, тому що в основі останнього так само знаходяться характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, без точного врахування яких справедливе покарання не є можливим.

На нашу думку, видається необґрунтованим при визначенні принципу рівності орієнтувати суд на врахування при призначенні покарання тільки обставин, які характеризують діяння, не враховуючи при цьому особу винного. Виходячи зі змісту ст. 65 КК України, суд, індивідуалізуючи покарання винному у вчиненні злочину, повинен ураховувати сукупність обставин, які характеризують і діяння, і особу винного і які пом’якшують та обтяжують покарання.

Уявляється недоцільним і віднесення до системи спеціальних принципів призначення покарання принципів обґрунтованості й обов’язковості мотивування обраної міри покарання, які одержали закріплення в ст. ст. 323, 334, 335 та інших статтях КПК України й відбивають необхідні етапи судочинства, а саме тому є кримінально-процесуальними принципами. Водночас ці принципи виступають додатковими Гарантіями правильного вирішення питання про призначення покарання.

Зважаючи на викладене, слід визнати, що виділення принципу рівності покарання як спеціального принципу призначення покарання суперечить принципу індивідуалізації покарання.

Що ж стосується принципу доцільності призначення покарання, то необхідно сказати, що в теорії кримінального права не тільки щодо виділення цього принципу, але й щодо самої його назви склалися досить суперечливі погляди. Так, деякі вчені відносять його до принципів призначення покарання і визначають як принцип доцільності кримінальної відповідальності, цільового розсуду, доцільної репресивності покарання, цільового спрямування. Т.В. Непомняща заперечує існування такого принципу. На її думку, навряд чи є необхідність виділення нарівні із законодавчо визначеною метою покарання принципу доцільності призначення покарання. М.І. Бажанов та деякі інші вчені взагалі не називають цей принцип при дослідженні системи принципів призначення покарання.