Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 67

А Матіуш мріяв, щоб діти ще цього літа виїхали за місто, а восени зібралися обидва парламенти — дорослий і дитячий.

— Як уникнути війни? — думав Матіуш, у роздумах ходячи кабінетом.

— Пересварити королів між собою й укласти союз з найсильнішим.

— От здорово! Сумний король неодмінно буде за нас. Він ще тоді казав мені, що не хотів воювати з нами. До того ж, ми з його армією не билися: вона була в резерві. Та він же сам мені радив зайнятися реформами для дітей.

— Це дуже важливо. Ну, припустімо, він буде за нас, але ті двоє — наші злісні вороги.

— Чому? — запитав Матіуш.

— Один злий на нас через парламент.

— А йому яке діло?

— Як це яке діло? Його народ дізнається про реформи й теж захоче сам управляти своєю країною. Станеться революція — і йому кінець!

— Ну, а другий?

— З цим, мабуть, можна домовитися. Він невдоволений тим, що африканські вожді присилають тепер дарунки не йому, а нам. Треба поділитися з ним, і він заспокоїться.

— Зараз усі засоби добрі, аби не було війни! — рішуче сказав Матіуш.

І того ж вечора написав Сумному королеві довгий лист, у якому повідомляв про свої реформи, просив поради, скаржився на те, як важко бути королем. У листі були такі рядки:

Як стало відомо з донесень моїх шпигунів, іноземні королі заздрять мені через золото, яке присилає Бум-Друм, і хочуть знову почати війну. Ваша королівська величносте, будьте другом, посваріться з ними, будь ласка.

Пізно вночі Матіуш закінчив писати й вийшов на балкон поглянути на місто. На вулицях горіли ліхтарі, а в будинках жодне віконце не світилося: усі спали.

«Усі давно спокійно сплять, лише я один не сплю і пишу ночами листи, — з гіркотою подумав Матіуш. — Так, війни треба уникнути за будь-яку ціну, не то будинки для хлопчиків залишаться недобудованими й нікуди вони влітку не поїдуть. Кожні хлопчик і дівчинка думають про свої уроки та іграшки, а в мене немає часу навіть вчитися, тому що я повинен піклуватися про всіх дітей моєї країни».

Матіуш заглянув у дитячу кімнату. Іграшки вкрилися пилом, їх давно ніхто не чіпав.

Матіуш узяв до рук свого улюбленого Петрушку.

— Милий Петрушка, не ображайся, що я тебе зовсім закинув. Бачиш, ти зроблений із дерева і, поки тебе не зламають, лежиш собі спокійно й нічого тобі не треба. А мені доводиться піклуватися про живих людей, яким дуже багато всього треба.

Матіуш ліг у ліжко, вимкнув світло і, вже засинаючи, пригадав, що не написав листа тому королеві, який сердився на нього через дарунки негритянських королів.

Як бути? Обидва листи треба відправити одночасно. Зволікати не можна, а то вони, чого доброго, оголосять війну, перш ніж одержать листи.

Нічого не поробиш, доведеться вставати. І хоча в Матіуша від утоми боліла голова, він до самого ранку писав листа другому королеві.

Після безсонної ночі знову цілий день працюй! А день видався особливо важким.

З приморського міста прийшла телеграма: Бум-Друм прислав пароплав із дикими звірями й золотом, а король, якому належить порт, не дозволяє провозити вантаж через свою територію.