Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 66

— Ех, знаємо ми ціну королівської милості! На війні під кулями і Фелек хороший. А як по балах і театрах роз’їжджати та мушлі на морському березі збирати — тут Фелека геть, тут ці паїньки, Стасик та Оленка, більше личать. А до людожерів їхати — знову про Фелека пригадав. Ще б пак, справа небезпечна. Стасика й Оленочку мамуся не пускає! Воно і зрозуміло, мій батько — простий солдат, а не пан капітан. Ну нічого, може, знову для якоїсь ризикованої справи знадоблюся.

Дуже неприємно, коли тебе вважають гордовитим і на додачу ще й невдячним.

Хай Фелек переконається, що він потрібний Матіушу не лише в біді. Фелек — найвідповідальніший міністр для дітей. Вічно він носиться з оравою хлопчиськ вулицями, і ніхто краще від нього не знає хлопців.

XXVII

ідний Матіуш! Він і не підозрював, як важко бути справедливим королем. Скільки праці, клопотів і розчарувань чекає на нього попереду!

У країні справи йшли добре. У лісах повним ходом будували літні будинки для дітей. У каменярів, теслярів, пічників, покрівельників, склярів і слюсарів була робота, а значить, і гроші. Цегельні і скляні заводи, лісопилки працювали на повну потужність. Побудували спеціальний завод, де виготовляли ковзани, і чотири кондитерські фабрики. Споруджували клітки й вагони для перевезення диких звірів. Великої праці й витрат потребував вагон для слонів і верблюдів. А з довгошиєю жирафою справа була ще складніша. За містом розбивали зоологічний сад. А в місті будували дві великі будівлі — парламент для дорослих і парламент для дітей. У дітей усе було, як у дорослих. Лише дверні ручки прибили нижче, щоб маленькі депутати самі могли відчиняти двері, стільці нижчі, щоб ноги діставали до підлоги, та вікна нижчі, щоб дивитися на вулицю під час нудних засідань.

Країна благоденствувала. У ремісників і майстрів була робота, фабриканти отримували великі прибутки, діти раділи, що король піклується про них. Вони читали свою газету, і кожен писав статті про що хотів. А хто не вмів читати й писати, той терміново вчився. Стаття в газеті — це неабияка справа! Батьки і вчителі теж були задоволені: діти стали вчитися старанніше. І бійок менше: усім відомо, забіяк у депутати не вибирають. Для цього треба заслужити загальну любов і пошану.

Матіуша любили тепер не лише солдати. Ним захоплювалися всі. Ще б пак! Маленький, а який мудрий!

Але ніхто не знав, скільки в нього неприємностей, і все через заздрощі іноземних королів.

— І чого цей Матіуш кирпу гне? — бурчали вони. — Хоче довести, що він кращий за нас, старих королів? Подумаєш, велика заслуга бути добродійником за чужий рахунок! На його місці кожен дурень зумів би провести реформи. Он скільки золота відвалив йому Бум-Друм! Та це ще питання, чи пристало білому королеві приятелювати з чорномазим людожером!

Про ці розмови Матіушу доповіли його шпигуни. А міністр закордонних справ попередив, що може початися війна. Ой, як же не до часу зараз війна! Вона розіб’є всі плани. Робітники вдягнуть солдатські шинелі, підуть на фронт, і будинки залишаться недобудованими.