Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 36
Януш Корчак
— Слухаю, ваша королівська величносте! — Військовий міністр витягнув руки по швах і клацнув каблуками.
Матіуш зняв із голови корону й побіг у королівський парк. «Як давно я тут не був!» — подумав він і, пригадавши Фелека, свиснув.
У відповідь почулося: «Ку-ку! Ку-ку!»
— Іди сюди, Фелеку, не бійся! Тепер я справжній король і не зобов’язаний ні перед ким звітувати.
— А що батько скаже?
— Батькові скажеш, що ти королівський фаворит, і він тебе пальцем не посміє чіпати!
— Якби, ваша величність зволили видати мені охоронну грамоту.
— Із задоволенням. Підемо до мене в кабінет.
Запрошувати Фелека двічі не довелося.
— Пане статс-секретар, прошу видати указ: із сьогоднішнього дня Фелек призначається моїм фаворитом.
— Ваша величносте, наважуся доповісти, такої посади при дворі ніколи не було.
— А тепер буде! Така моя королівська воля!
— Зводите, ваша величносте, почекати до засідання міністрів. Затримка дріб’язкова, зате всі формальності будуть дотримані.
Матіуш уже ладен був погодитися, але Фелек смикнув його за рукав.
— Я вимагаю, щоб папір був написаний негайно! — розлютився король.
Секретар почухав за вухом і написав два папери. В одному говорилося:
Я, король Матіуш Перший, категорично вимагаю, щоб негайно був написаний і скріплений королівською печаткою наказ про призначення Фелека придворним фаворитом. У разі невиконання винуватцю загрожує сувора кара. Ставлю до відома про це секретаря і власноручним підписом засвідчую.
Секретар пояснив Матіушу, що інакше він не наважився б написати другий наказ — про призначення Фелека придворним фаворитом. Матіуш зробив так, як просив статс-секретар, і Фелек став королівським фаворитом.
Матіуш показав Фелеку свої іграшки, книги. Вони розмовляли, згадували війну, потім разом пообідали, а після обіду побігли в парк.
Фелек покликав своїх товаришів, і вони весело провели час до початку засідання міністрів.
— Мені пора, — сумно сказав Матіуш.
— Будь я королем, ні за що не слухав би нікого.
— Ти, Фелеку, не розумієш: ми, королі, не завжди робимо те, що нам хочеться.
Фелек знизав плечима, виказуючи цим свою незгоду, і неохоче побрів додому. Хоча в кишені в нього лежав наказ, підписаний самим королем, він відчував, що удома зустріне його суворий погляд батька і знайомий окрик: «А йди-но сюди, шибенику! Ти де пропадав?»
Що чекає на нього зазвичай за цим підступним запитанням, Фелек добре знав. «Але сьогодні — інша справа», — утішив він себе.
XIII
«Казна порожня», — нарікав міністр фінансів. «Купці під час війни розорились і тепер не платять податків», — доповідав міністр торгівлі. «Вагони після перевезення вантажів на фронт стали непридатними, потрібен ремонт, а грошей немає», — доповідав міністр залізниць. «Поки батьки були на війні, хлопчики зовсім розледачіли, і вчителі вимагають, аби їм підвищили платню й засклили вибиті шибки», — заявив міністр освіти. «Поля не засіяні». «Товарів мало»… І так цілу годину — скарги, нарікання. Канцлер випив стакан води. Це означало, що він збирається виголосити довгу промову. Матіуш страшенно не любив, коли канцлер пив воду.
