Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 33

Солдати! Міністри й генерали! Вас обманюють. Короля Матіуша немає. На троні з перших днів війни сидить фарфорова лялька. Тепер, коли її розбили, ви можете самі переконатися в цьому! Кидайте зброю! Розходьтеся по домівках!

З величезним трудом умовили солдатів трохи зачекати. Але ні про який наступ не могло й мови бути.

Тоді Фелек, нічого не приховуючи, розповів усе, як є.

Генерали зраділи, зателефонували капітанові й наказали негайно доправити Матіуша в штаб. Уявіть їхню розгубленість і жах, коли вони дізналися, що Матіуш у полоні!

Як бути?

Якщо сказати обуреним солдатам, що король Матіуш у полоні, вони не повірять. Раз обдурені, вони більше нічому не віритимуть. На надзвичайній військовій раді постановили атакувати ворога з повітря і в метушні викрасти Матіуша.

Аероплани розділили на чотири ескадрильї: одна отримала завдання бомбардувати табір для військовополонених, інша — в’язницю, третя — пороховий склад, четверта — штаб.

Так і вчинили. Скинули бомби на будівлю, де розміщувався штаб. Офіцери в паніці розбіглися, і нікому було командувати. Бомбили й місце, де, за припущенням, знаходився пороховий склад, але цього разу вийшла помилка: порохового складу там не виявилося. Загін піхоти під прикриттям авіації увірвався в табір для військовополонених, але, як відомо, Матіуша там не було. Нарешті ледве розшукали його у в’язниці, непритомного, і доправили до своїх.

— Завдання виконано відмінно! Скільки ми втратили аеропланів?

— Вилетіло тридцять чотири, повернулося п’ятнадцять.

— Скільки часу продовжувалася операція?

— Сорок хвилин із моменту вильоту до посадки на свої бази.

— Блискуче, — сказав Матіуш. — Отже, завтра генеральна битва.

Офіцери були у захваті: «Оце здорово! Солдати дізнаються, що король Матіуш живий, він бився пліч-о-пліч із ними як рядовий солдат, а завтра він поведе їх в атаку. За такого короля солдати битимуться, як леви».

Застрекотав телеграф, затріщав телефон: на фронт і в столицю передавали термінові повідомлення.

Уночі вийшли екстрені випуски всіх газет. У газетах жирним шрифтом були надруковані дві відозви: до народу і до солдатів.

Обурений натовп зібрався перед особняком державного канцлера. Лунали крики, свист, лайка, улюлюкання.

Перелякані міністри, як ворони, злетілися в ту ніч у палац. Щоб там не було, треба викручуватися й рятувати свої шкури! Й у зверненні до народу вони написали: «Це було продиктовано інтересами держави».

Небувалий ентузіазм охопив війська. Солдати рвалися в бій. З нетерпінням чекали вони настання ранку й безперервно запитували, котра година.

Удосвіта почалася атака.

Проти Матіуша воювали три королі. Одного відразу розбили в пух і прах й узяли в полон. Іншого пошарпали так, що раніше, ніж через місяців три, йому не отямитись: у нього захопили майже всі гармати, і половина солдатів потрапили в полон. Лишився третій король. Його війська стояли в резерві.

Коли битва завершилася, зібралася військова рада. На раду екстреним поїздом прибув зі столиці військовий міністр.