Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 29

Розвідка — справа небезпечна й важка. Підповзають на животі до позицій ворога, перерізають ножицями колючий дріт і захоплюють «язика». Інколи годинами лежиш не ворухнувшись, один необережний рух — і небо спалахує ракетами, а по сміливцях відкривають, стрілянину. Солдати жаліли Матіуша — він був маленький і слабкий — і частіше брали із собою Фелека. А Матіушу було образливо.

Тепер Матіуш став незамінним у загоні. То патрони віднесе дозорним, то пролізе під колючим дротом і підповзе до ворожих окопів, а двічі навіть у ворожий стан пробирався.

Перевдягнули Матіуша пастушком. Він підліз під колючий дріт, пройшов зо дві версти, сів перед зруйнованою хатиною і прикинувся, ніби плаче.

Мимо йшов солдат, побачив його й запитує:

— Ти чого плачеш, хлопчику?

— Як же мені не плакати? — відповідає Матіуш. — Будинок наш спалили, мама кудись пропала…

Матіуша відвели в штаб, напоїли гарячою кавою. І йому стало ніяково: його нагодували, стару куртку дали, бо він тремтів від холоду (про людське око свої навмисне надягли на нього всяке дрантя), а він обдурить їх, зрадить. За добро відплатить злом.

І Матіуш про себе вирішив нічого своїм не казати. Хай вважають його дурником і не посилають більше в розвідку. «Не хочу бути шпигуном», — подумав Матіуш.

Але тут його викликали до офіцера.

— Як тебе звуть, хлопчику? — запитав офіцер.

— Томек.

— Слухай уважно, Томеку, що я тобі скажу. Ти можеш залишатися в загоні, доки не повернеться твоя мама. Тобі видадуть обмундирування, казанок, гроші, їжу отримуватимеш із полкової кухні. Але за це ти повинен пробратися до ворогів і розвідати, де в них пороховий склад.

— А що це таке? — Матіуш прикинувся простачком.

Його повели в пороховий склад, де зберігалися снаряди, бомби, гранати, порох, патрони.

— Зрозумів тепер?

— Зрозумів.

— Тож дізнайся, де знаходиться в них такий склад, повертайся й розкажи нам.

— Добре, — погодився Матіуш.

Офіцер на радощах подарував Матіушу плитку шоколаду.

«То ось ви які! — Матіуша перестали мучити сумління. — Краще бути шпигуном у своїх, ніж у ворога».

Його вивели на дорогу й дали кілька залпів у повітря, аби збити противника з пантелику.

Задоволений, повертався Матіуш до своїх. То на животі повзе, то рачки і жує шоколад.

Раптом — бах, бах!.. Це свої відкрили по ньому вогонь. Солдати помітили — хтось крадеться, а хто — не знають.

— Випустити три ракети! — наказав поручик, узяв бінокль і, направивши його в той бік, навіть зблід від страху.

— Припинити вогонь! Це Вирвидуб повертається із завдання.

Без перешкод повернувся Матіуш до своїх, розповів, що і як. Поручик негайно зателефонував артилеристам, наказав прямим наведенням бити по пороховому складу. Артилеристи дванадцять разів промазали, а на тринадцятий влучили прямо в ціль. Пролунав гуркіт, полум’я палахкотіло до неба, усе заволокло димом — навіть дихати стало нічим.

У ворожих окопах піднялася паніка. А поручик узяв Матіуша на руки, підкинув вгору і тричі прокричав:

— Молодець, Томек! Молодець! Молодець!

Все добре, що добре закінчується. З того часу в роті ще більше полюбили Матіуша. Солдатам у винагороду видали бочку горілки, і вони три дні і три ночі спали спокійно: у противника не лишилося жодного снаряда. Поручик навіть дозволив вилізти з окопів — розім’ятися. Вороги злилися, але зробити нічого не могли.