Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 28

Але Матіуш відмовився.

Ні за що в світі! Хай уявний король роз’їжджає містом, роздає пораненим дарунки, бере участь в урочистих похоронах офіцерів, а місце справжнього короля — в окопах!

І Матіуш повернувся до своїх товаришів на передову.

— А де ж Фелек?

Фелеку набридло животіти в окопах. Парубок він був жвавий, ні секунди не всидить на місці. А тут цілими тижнями сиди, скорчившись, навіть голови не смій висунути, не то пролунає постріл, і від поручика дістанеться.

— Заховаєш ти свою безглузду довбешку чи ні? — лається поручик. — Підстрілять ось такого дурня, і потім возися з ним: перев’язку роби, у шпиталь вези. І без тебе клопоту вистачає.

Відчитав його поручик раз-другий, а потім посадив на гауптвахту на три дні на хліб і воду.

Послухайте, за що.

Одного дня вночі ворожих солдатів відвели на відпочинок, у тил, а на їхнє місце прийшли нові. Окопи розташовані були близько; з одного крикнеш — в іншому чутно. Почалася суперечка між новачками й нашими.

— У вас король — шмаркач!

— А ваш — стара калоша!

— Гей ви, голота перекочувана! У вас чоботи каші просять!

— А у вас пики від голоду витягнулись! Бурду замість кави хлекчете!

— Іди спробуй!

— Як вовки, голодні! Не нагодуєш вас, коли в полон потрапите.

— А ви обідранці!

— Здорово ви драпанули!

— Зате всипали вам напослідок по перше число!

— Горе-стрілки! Вам би в жаб стріляти з гармат!

— Самі такі!

— Ми-то вміємо стріляти!

Тут Фелек не витримав, вискочив з окопу, обернувся до них задом, задер шинель і крикнув:

— А ну стріляйте!

Піф, паф!.. — прогриміли чотири постріли і… мимо.

— Ех ви, стрілки!

Солдати реготали до упаду, а поручик розлютився й посадив Фелека під арешт до глибокої ями, обшитої дошками.

Звідки дошки? — запитаєте ви. Солдати розбирали зруйновані хати й обшивали дошками стіни в окопах, робили настил на землі, навіси для захисту від дощу.

Фелек просидів у ямі всього два дні. Поручик йому пробачив. Але Фелек не забув образи.

— Не хочу більше служити в піхоті!

— А куди ж ти підеш?

— На аеропланах літатиму!

У державі Матіуша не вистачало бензину. А чим важчий вантаж, тим більші витрати пального. Тому віддали наказ: льотчиками брати найхудіших солдатів.

— Іди й ти, ковбасник! — жартували солдати з одного товстуна.

Жарти жартами, а Фелека вирішили відправити до авіації. Дванадцятирічний хлопчик — це справжня знахідка! Хіба знайдеш легшого? Пілот управлятиме літаком, а Фелек скидатиме бомби.

Матіуш не знав, радіти чи засмучуватися, що Фелека немає.

Фелек був єдиною людиною, посвяченою в його таємницю. І хоча Матіуш сам просив називати себе Томеком, йому було неприємно, коли Фелек поводився з ним, як із рівнею, а то й зовсім звисока. Фелек був старший. Він пив горілку, курив, а коли пригощали Матіуша, то незмінно казав:

— Не давайте йому, він маленький!

Матіуша не спокушали ні горілка, ні куриво, але він вважав за краще відповідати за себе сам й адвоката не потребував.

А коли вночі треба було йти у розвідку, Фелек завжди підлаштовував так, що брали його, а не Матіуша.

— Не беріть Томека! Яка від нього користь? — говорив він.