Читать «Король Матіуш Перший» онлайн - страница 24

Канцлер дбайливо поклав мішок і кісточки у скриню, замкнув її на величезний висячий замок, запечатав червоним сургучем, а вгорі написав латиною: corpus delicti.

Так уже повелося у світі: якщо хтось чогось не знає або не хоче, щоб дізналися інші, він пише латиною.

Наступного дня військовий міністр з’явився в палац із прощальним візитом, а лялька король сидить на троні — і ні гу-гу, лише честь віддає. Оголошення на всіх перехрестях сповіщали:

Населення столиці може спокійно працювати його величність король Матіуш щодня прогулюватиметься містом у відкритому автомобілі.

VIII

лан військового міністра вдався на славу. Ворожі головнокомандувачі — а їх було троє — думали, що війська короля Матіуша битимуться одразу на три фронти. А військовий міністр стягнув тим часом усі сили в одне місце і, вдаривши там, розбив ворога наголову. Він захопив багаті трофеї й роздав рушниці, чоботи, речові мішки тим, у кого їх не було.

Матіуш прибув на фронт саме тоді, коли роздавали трофейне майно.

— А це що за вояки? — здивувався головний інтендант.

— Такі ж солдати, як усі, тільки зростом нижчі, — не розгубився Фелек.

Вони з Матіушем вибрали собі по парі чобіт, по револьверу, по рушниці і речовому мішку. Фелеку навіть образливо стало: марно отримав прочухан через ремінь і складаний ніж! Та хіба можна заздалегідь передбачити, які несподіванки чекають на тебе на війні!

Недаремно їхнього головнокомандувача називали недотепою і йолопом. Натомість, щоб, захопивши трофеї, відступити й окопатися, він рушив у тил ворога, зайняв, невідомо навіщо, п’ять чи шість міст і лише тоді наказав рити окопи. Та було вже пізно, на допомогу відступаючому ворогові поспішали союзники.

Солдати нічого не знали. Це була військова таємниця. На війні накажуть іти туди-то, робити те-то і те-то — отож, іди, роби і не розмірковуй.

Вороже місто дуже сподобалося Матіушу. На нічліг солдати розташувалися у великих теплих кімнатах. Спати на підлозі зручніше, ніж у селянських хатинах або просто неба.

Матіуш із нетерпінням чекав першої битви. Багато чого побачив і дізнався він звідтоді, як утік із палацу, але в битві ще не брав участі. Шкода, що їхній полк запізнився! Наступного дня вони покинули окуповане місто й рушили далі.

Раптом наказ:

— Стій! Окопуйся!

Що таке сучасна війна, Матіуш і гадки не мав. Він уявляв собі війну так: на полі битви б’ються воїни, потім переможці на конях переслідують переможених. А про те, що солдати риють окопи, встановлюють дротяні загороди й сидять у цих окопах інколи цілими тижнями, цього він і не підозрював. Тому він не дуже охоче взявся до роботи. Крім того, від утоми ломило кістки. Битися — це королівська справа, а колупати лопатою землю — заняття не для короля!

А тут приходить наказ за наказом: швидше, швидше! Ворог близько.

Вдалині чулися глухі гарматні постріли.

Раптом прямо на позиції прибув на автомобілі сапер-полковник. Лається, розмахує кулаками, погрожує розстрілом.