Читать «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання» онлайн - страница 140

І. О. Зінченко

Уявляється, що такі рекомендації, як і відносна розповсюдженість зазначених помилок у судовій практиці, пояснювалися перш за все нечіткою редакцією положень самої ст. 42 КК України 1960 р., зі змісту якої можна було прийти до висновку про ніби то припустиму за законом можливість призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів без попереднього їх призначення за окремі злочини. Але з прийняттям КК України 2001 р. Зазначену прогалину закону було усунуто і як в ч. 1, так й в ч. 3 ст. 70 КК чітко прописано, що перш ніж призначити додаткове покарання за сукупністю злочинів, воно попередньо має бути призначене хоча б за один зі злочинів, що входить до сукупності.

Таким чином, незалежно від того, призначається додаткове покарання за відповідною санкцією статті Особливої частини КК або на підставі норм Загальної частини КК (статті 54, 55 КК), у всіх випадках воно може бути визначено за сукупністю злочинів лише за умови, якщо його було попередньо призначено хоча б за один із окремих злочинів, що входять до сукупності.

2. Із правила про необхідність попереднього призначення додаткового покарання хоча б за один із окремих злочинів випливає і обов’язковість додержання судом наступної вимоги: якщо додаткові покарання призначаються за окремі злочини, вони не можуть не входити до тієї міри покарання, яка остаточно визначена за сукупністю злочинів.

Як вже зазначалося, ця вимога, власно кажучи, означає, що при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів додаткові покарання, попередньо призначені за окремі злочини, не можуть бути ні поглинуті основними покараннями, ні складені з останніми. Саме на етапі призначення покарання за кожний окремий злочин суд і вирішує питання про необхідність чи, навпаки, недоцільність приєднання до основного покарання ще й додаткового. Якщо ж це питання вирішується судом позитивно, то і остаточна міра покарання за сукупністю злочинів повинна складатися не тільки з основного, а й з додаткового чи декількох додаткових покарань.

Так, О. було засуджено за розбій на шість років позбавлення волі з конфіскацією майна і за умисне вбивство на 15 років позбавлення волі, а за сукупністю цих злочинів — лише до 15 років позбавлення волі без конфіскації майна. Пленум Верховного Суду України визнав це рішення суду таким, що суперечить закону (ст. 70 КК), бо додаткове покарання (конфіскація майна), призначене за окремий злочин, було надалі всупереч закону поглинуте основним, остаточно визначеним за сукупністю злочинів. Аналогічної помилки припустився суд і за справою К, якого було засуджено за кваліфіковану крадіжку до трьох років позбавлення волі з конфіскацією майна і за хуліганство до чотирьох років позбавлення волі. Але за сукупністю цих злочинів суд остаточно визначив К. лише позбавлення волі, помилково не приєднавши до нього те додаткове (конфіскацію майна), яке було призначене засудженому за окремий злочин.