Читать «Таємниця катакомб» онлайн - страница 8
Том Еґеланн
VIII
На велетенському майдані перед собором Петра юрмилися туристи, продавці, жебраки, ченці й черниці. Роберт розшукав ватиканську бібліотеку. Тут його теж спинили перед входом. Та що це таке з італійськими бібліотеками?
— Я з Норвегії, — пояснив Роберт англійською. — Я хочу…
— Дітям вхід не дозволений, — урвав його швейцар.
— Але…
— Приходь, коли підростеш! — неприязно буркнув швейцар і випровадив хлопця геть.
Роберт стояв заціпенілий, незрушно дивлячись перед собою. Він почувався знеможеним. І безпорадним. Хотілося пити.
— Якісь проблеми, хлопче? — запитав ламаною англійською малесенький чоловічок в круглих окулярах.
— Мене туди не впускають, — відповів Роберт.
— А навіщо тобі — смію поцікавитись — бібліотека Ватикану? Ти ж, мабуть, здогадуєшся, що там немає підліткової літератури?
—
І раптом слова полилися з нього потоком. Він розповів усе! Про катакомби. Про загадковий символ. Про маму, яка не сприйняла всерйоз його знахідку.
— Я ж тільки хотів більше довідатися про давній символ!
— Гадаю, я зможу тобі допомогти, — мовив чоловічок, поправляючи окуляри. — Ходімо зі мною.
IX
Чоловічок у круглих окулярах перейшов з Робертом майдан перед бібліотекою і провів його крізь великі важкі двері. Уже всередині будівлі міцно потиснув Робертові руку.
— Моє ім’я Альдо Манчіні.
— Роберт.
— О!
— Таємний архів? — вражено перепитав Роберт.
— Ну аж таким таємним він насправді не є. Назва означає, що архів належить Папі і має більш приватний статус, аніж книгозбірня ватиканської бібліотеки.
— І сюди допускають чотирнадцятирічних? — з надією в голосі поцікавився Роберт.
Альдо Манчіні голосно засміявся.
— Сюди майже нікого не допускають. Дослідники, студенти й професори повинні подавати клопотання, щоб одержати допуск. Лише найповажнішим науковцям дозволяють відвідини архіву для вивчення його фондів.
Роберт важко зітхнув.
— Але, — вів далі Альдо Манчіні, — оскільки я тут працюю, то можу завести тебе досередини як свого приватного гостя.
Роберт запитально глянув на чоловічка.
Альдо Манчіні глянув на хлопця крізь круглі окуляри.
— Я теж колись був хлопчаком, якого все на світі цікавило. І добре пригадую, як воно почуватися, коли всі ставляться до тебе… як до дитини.
Нічого гарнішого за читальний зал таємного архіву Ватикану Роберт ще в житті не бачив. Це було щось середнє між собором і бібліотекою. За читальними пультами, ряд за рядом, сиділи дослідники й гортали давні книги й рукописи. Книжкові полиці здіймалися угору двома поверхами.
Конторка Альдо Манчіні, крихітна й тісна кімнатка, була переповнена книжками, газетами й картонними коробками з пожовклими документами.
— Отож що саме ти шукаєш? — запитав господар.
Роберт розповів про символ, викарбуваний на стіні в катакомбах.
— Єгипетський анкх? — перепитав Манчіні. — Дуже дивно, мушу визнати. Ти певний, що це саме анкх?