Читать «Балакучий згорток» онлайн - страница 36

— А тепер, хлопці, — сказав Папуга єдинорогам, — попасіться краще тут тихенько, поки ми не покличемо вас.

Единороги дружно кивнули та пішли собі в Корковий Ліс.

— Ходімо за мною, — сказав Папуга, подлубався в шафі та видобув звідти компас.

Діти зібрали спорядження і клітку й пішли за Папугою в Кришталеві Печери.

У Пенелопи було таке відчуття, ніби вони йдуть крізь прозору хмару. Обабіч виднілися відгалуження, які здавались нескінченними, але куди б вони не звернули, скрізь, ніби в лабіринті, натикались на стіни, вкриті пінявими кристалами.

— Третій справа, другий зліва, п’ятий справа, четвертий зліва, — бурмотів дорогою Папуга та пильно вдивлявся в компас.

Кришталеві коридори освітлювало тьмяне зелене світло, й здивований Саймон запитав у Папуги, звідки воно.

— Світлячки, — пояснив Папуга. — Г. Г. віддав їм усю стелю за умови, що вони освітлюватимуть коридори. Звісно, головні відділи освітлюються грибами.

— Грибами? — перепитав Пітер.

— Так, люмінесцентні гриби дають дуже гарне світло, — сказав Папуга.

Вони вже дуже далеко заглибились у печери, й кришталеві бульбашки дедалі більшали. І за якусь мить крізь багато шарів прозорих кристалів вони побачили яскраве біле світло.

— Майже прийшли, — пробурмотів Папуга, — майже прийшли. Б’юсь об заклад, бідолашний Г. Г., йому погано тут без мене. Але тепер ми тут, і скоро розв’яжемо цю проблему.

Вони завернули за ріг й увійшли до величезної овальної кришталевої зали, освітленої купками білих люмінесцентних грибів, що звисали зі стелі. Тут було два півкруглі алькови, які теж кудись вели. У головній залі стояли довгий стіл і багато стільців зі спинками, змайстрованими зі срібного дерева, а також кілька зручних низьких диванів із яскраво гаптованими подушками. В першому півкруглому алькові стояла величезна кухонна плита, на якій кипіла безліч різноманітних баняків і каструль, а над нею висіло щось схоже на курячі стегенця, ковбаси та в’язки цибулі. В другому алькові містилася лабораторія: пальники, реторти, пробірки, товкачик і ступка, і море пляшечок із травами й мінералами різних кольорів.

Спиною до них там стояв низенький товстенький чоловічок у чорній із золотом мантії, такому само чорному з золотом капелюсі, із луком, більшим за нього, та стрілою в руках.

— Стій! — закричала проява, неоковирно розмахуючи луком і стрілою. — Стій! Ще один крок — і я запущу стрілу тобі в горло, ти, бридкий, непокірний василіску!

— О Боже, — сказав Папуга. — Він знову загубив окуляри.

— Стій! Наблизишся бодай на крок — і я пристрелю тебе! — Г. Г. знову потрусив луком.

— Г. Г.! — погукав Папуга. — Це я, Папуга!

Г. Г. озирнувся на голос, і капелюх звалився у нього з голови. На превеликий подив дітей (бо вони звикли думати, що всі чарівники високі, худі та похмурі, як чаплі), виявилося, що у Г. Г. радісне кругле обличчя, довга сива борода аж до пояса та довге сиве волосся, крізь яке, ніби рожевий гриб, світилася лисина.

— Паскудний василіску! — закричав чарівник, дико озираючись. — Як ти смієш видавати себе за Папугу? Невже ти думаєш, що я піддамся на таку нахабну імітацію?