Читать «Балакучий згорток» онлайн - страница 35

— Жоден єдиноріг про це не розкаже, — запевнив його Король.

— Тоді ми поїхали! — сказав Папуга і сів до Пенелопи на плече. — Чим швидше ми доберемось до Кришталевих Печер, тим краще.

І невеличка кавалькада єдинорогів із дітьми та спорядженням на спинах рушила до лісистих гір, які були десь за півмилі.

— Було дуже розумно з твого буку заручитися підтримкою єдинорогів, — прошепотів Папуга на вухо Пенелопі. — А ти кмітлива дівчинка!

— Але як нерозумно з їхнього боку було не підтримати нас відразу, — пошепки відповіла Пенелопа. — Зрештою, Міфологія така само їхня країна, як і ваша, то чому ж вони вам не допомогли?

— Правильно, — сказав Папуга. — Так і є. Але навіть із їхньою допомогою нам доведеться боротися що є сили, аби подолати василісків. Вони, мабуть, дуже впевнені у власній могутності, якщо ризикнули розлютити єдинорогів спробою викрасти Септімуса.

— Добре, а в Міфології часом нема інших тварин, які б могли нас підтримати? — запитав Пітер, який їхав поруч із Пенелопою, тим часом як Саймон брав ліворуч.

— Та нібито є, — відповів Папуга, — але від них мало користі. Ну, скажімо, місячні телята. Вони дуже корисні створіння, але нічим не можуть нам допомогти. Можливо, грифони приєднаються до нас, це була б добра підтримка. Дракони теж могли б нам допомогти, якби Табіта не зробила такої дурниці.

— Але що ж такого зробила Табіта? — запитав Саймон.

— Розкажу, коли прийдемо на місце, — відповів Папуга. — Нам лишилося тільки поминути оці дерева.

Вони йшли крізь зарості коркових дерев, і тут побачили довгасту, теракотово-червону скелю, а в ній — ракоподібний вхід у печеру. Коли наблизилися, побачили, що вся трава при вході в печеру випалена, а кущі почорніли і обгоріли.

— Знову ці василіски, — вибухнув гнівом Папуга. — Вони були тут і пробували дістатися до Г. Г. Гляньте лишень, як вони спалили підлісок.

— Надіюсь, вони не заподіяли містеру Джанкетберрі ніякої шкоди, — сказала Пенелопа, зі страхом згадуючи, як гарчав василіск, переслідуючи Септімуса.

— Думаю, що ні, — відповів Папуга. — Кришталеві Печери особливі. В них не можна зайти ззовні та вийти зсередини.

Як і багато іншого в Міфології, це звучало дуже дивно, й діти сказали про це Папузі.

— Розумієте, — пояснив Папуга, — коли ми знайшли їх, то це були просто звичайні печери, але Г. Г. придумав щось схоже на рідкі кристали, які можна було пускати, як мильні бульбашки, а через певний час вони твердішали. Г. Г. так пишався цим винаходом, що заповнив ним усі печери. І тому коли заходиш сюди, то ніби йдеш крізь гігантські мильні бульбашки. Вони прозорі, тож ти бачиш, куди йдеш, але потрапити всередину дуже важко, якщо не знаєш, куди звертати. Ніби в прозорому лабіринті. Тільки я і Г. Г. знаємо, як можна сюди зайти і як вийти звідси.

Тепер вони опинилися перед входом до величезної печери, й діти побачили, що вона справді має такий вигляд, ніби її наповнили великими мильними бульбашками, прозорими та ніжними, з веселковими відблисками на кожній — ніби справжні мильні бульбашки.