Читать «Балакучий згорток» онлайн - страница 26

— Ні, — відповів Пітер.

— Ти винятково тупий хлопець, — розсердився Папуга. — Зараз я полечу від вас шукати череду місячних телят. Будь ласка, почекайте на мене тут.

Із цими словами Папуга гордо зайшов у мокру клітку і відчинив буфет епохи Людовіка XV.

— Якщо ви летітимете мокрісінькі — точно застудитесь, — сказала Дульчібелла — І у вашому віці взагалі шкідливо літати, тим більше так далеко.

— Тихо будь, — нервово відповів Папуга. — Ти, здається, моя співачка і господиня, а не наглядач. Куди ти поділа мою підзорну трубу?

— Вона там, де ви її лишили, — в шафі. Ви не маєте права так зі мною говорити. Я гарую тут зранку до ночі, а яка мені за все дяка? Га? А все, що робите ви, — це намагаєтеся нас потопити й додаєте купу зайвої роботи. Гляньте на нашу клітку. Вона вся мокра, килим пропав… Мені доведеться сушити ліжко. Але хіба це вас хвилює? Ні! Вам у голові тільки польоти по країні зі своєю підзорною трубою. У вашому віці вже час було б порозумнішати. А ви поводитесь, як жовтодзьоб.

Нарешті, перебравши цілу колекцію дивного одягу і всіляких речей, Папуга дістав із шафи гарну підзорну трубу в мідній оправі та обережно затис її в дзьобі.

— На рожвідку, — не зовсім чітко пояснив Папуга дітям. — Шкоро повернушь. На вашому мішчі я б тим чашом пошнідав.

Після такої настанови він полетів, і його крила в сонячному світлі виблискували всіма кольорами веселки. Пенелопі сподобалась порада Папуги щодо сніданку, тим більше, ніхто не знав, коли ще їм випаде така нагода. Тож вона поділила між собою і хлопцями велику плитку шоколаду, а ще дала їм по жмені родзинок і мигдалю. Коли вони взялися до трапези, то самі здивувались, що такі голодні. Дульчібелла від шоколаду, горішків і родзинок відмовилась.

— А стрибунця у вас часом немає? — замріяно спитала Дульчібелла. — Чи зо двох мушок?

— На жаль, нема, — відповіла Пенелопа.

— Ох, я так і знала, — сказала Дульчібелла. — Але це нічого.

Діти поснідали і порозкладали на піску свої речі, щоб висушити їх. Щойно вони скінчили, як пролунав голос:

— Агов, люди, агов! — це Папуга повернувся та дуже вправно приземлився на березі.

— Чудові новини, — відсапуючись промовив він і переклав підзорну трубу з дзьоба під крило. — За півмилі звідси пасеться череда місячних телят. Спочатку я їх не побачив, бо ці тупі створіння ховалися під деревами.

— Ну, — сказав Пітер, — то що нам робити далі?

— Вирушати по желе, — відповів Папуга.

— По желе? — перепитав Саймон. — Ти справді сказав «желе»?!

— Так, — нетерпляче відповів Папуга. — Ви з Пітером підете зі мною, а Пенелопа з Дульчібеллою можуть залишитися тут.

— Ні, — рішуче заперечила Пенелопа. — Якщо ви йдете на пошуки місячних телят, чи желе, чи чого там іще, то і я піду з вами.

— Ну, нехай, — кивнув Папуга, — тоді тут побуде Дульчібелла.

— Ні, — не погодилась павучиха. — Бо раптом сюди припливе крокодил?

— Тут нема крокодилів, і ти це чудово знаєш, — дорікнув їй Папуга.