Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 93

– Та йди геть, відчепись! – втрутився Тима.

Повія зиркнула на нього, мов на комаху.

– Та йой, шо ти фуня стругаєш? Та не будь такий цваний! Та ти ше не знаєш, шо втрачаєш!

– Нічо, лиш курву! Геть, я сказав!

Знизавши плечима, повія розпрямилася. Вийняла цигарку, правицею провела по Климовій голові, чи то пестячи, чи то куйовдячи волосся. Повернувшись до шинквасу, мовила навмисне голосно, аби почули всі присутні:

– О-о, куго я бачу! Утой сьлічний пан то мені дасть припалити. В пана такий файний анцуґ! Певно, в магістраті працюєте? Альбо на кулєї? А шо то ви самі сидите? Я би мугла вас забавити.

Щойно вона відійшла, Клим не стримався, провів поглядом. Та швидко опанував себе, знову зосередився на розмові, кахикнув:

– Ну, так я не в тому становищі, аби нехтувати пропонованою дружбою. Проте хочу зрозуміти для себе одну важливу річ – чим сама людина, подібна до мене, тобто випадкова, без грошей та без знайомств, за винятком Йозефа Шацького, здатна допомогти такому, як ви?

Повія тим часом уже мостилася біля шинквасу. Права рука пестила стрижений загривок одного з пузанів.

– Повторю, раз не дочули, – мовив Сілезький. – Зенек Новотний – батяр. Найближчим часом із нього нічого путнього не вийде. Якщо, звісно, ця історія, в яку він влипнув, не додасть розуму. Коли додасть, я радо йому допоможу. Його матуся, вона ж моя рідна сестра, вже встигла виплакати за ним усі очі. Розумієте, вона вдова, чоловік помер від сухот, а син замість допомагати – батярує. Звісно, щось приносить до хати, іноді навіть наймається на роботу. Коли дрова в когось попиляє, та не часто. Тяжка праця не для таких, як Зенек. Здебільшого продає крадених пташок, цуценят чи котів.

– Ще він шахрай, – мовив Клим.

– Не без того.

– А тепер – убивця.

Тима надто сильно грюкнув напівпорожнім уже кухлем по столу.

– Нікого Зеньо не вбивав!

– У нього був годинник убитого адвоката.

– Але це не значить, що пана Геника застрелив мій небіж! – Сілезький трохи підніс голос, та відразу стишив, далі повів рівно, хоч ледь стримував хвилювання: – Проте я знаю, як працює кримінальна поліція. Комісар Віхура має залізну хватку, та разом із тим не любить, коли справу треба розплутувати довго. Ви дали йому в руки козир – годинник убитого.

– Пардон! – стрепенувся Клим. – Я нікому не давав брегета! Ви зараз говорите, що я підкинув докази тому батяру, аби…

– Та дослухайте до кінця! – роздратовано перервав Густав. – Ніхто вас ні в чому не звинувачує! Стався той збіг обставин, котрий, маю надію, навчить мого небожа раз і назавжди триматися подалі від квартирних крадіжок, клепарівських злодіїв та взагалі – явного, нічим не прихованого криміналу.

– Зенек був у квартирі пана адвоката, – сказав Тима. – Разом із ним туди проникнув Любко Ціпа, відомий крадій. Коли ці двоє вар’ятів залізли туди, побачили труп на підлозі.

Біля шинквасу вже двоє пузанів обсіли повію. Один з третьої спроби намагався піднести вогню. Другий – наливав із карафки у завбачливо піднесену чарку.