Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 85

– Звісно, аби люди не були грамотними, ніхто б не скаржився на поліцію, – кивнув Кошовий. – Добре, якщо такий порядок, будь ласка.

Разом із газетою справді був заклеєний поштовий конверт. Кинувши «Діло» на крісло, Клим демонстративно відірвав кутик. Витрусив складену вдвоє чвертку паперу, прокашлявся, прочитав уголос:

– Пане Кошовий! Усе місто говорить про ваш сміливий вчинок. Хотілося поговорити з вами. Дізнатися цікавих подробиць, бо моя Естер не може спати. Адже така знана людина була в нас удома на обіді. Сподіваюся, ваші негаразди з законом минуться. А поки не порушуйте нічого. Й будьте там, де є зараз. Особливо – пізно ввечері. Знімаю перед вами капелюха. Щиро. Відданий вам Йозеф Ш. – Покрутив записку, глянув на світло, розвів руками: – Все. Нічого таємного й забороненого. Навпаки, бачте. Попереджають добрі люди, аби не порушував та сидів далі у чотирьох стінах.

– Мудро роблять, – погодився вахмістр. – Інакше сидіти вам, пане Кошовий, у зовсім інших апартаментах.

Клим недбалим жестом заховав записку в кишеню халата.

– Я можу послати когось по сніданок? Нехай би зготували у найближчій ресторації та принесли сюди з кур’єром.

– Ваші гроші, пане Кошовий, і все буде люкс! – вишкірився двірник.

– У такому разі, я зголоднів.

Дивна парочка пішла. Клим полегшено й навіть дуже голосно видихнув. Тоді витяг записку Шацького, ще раз пробіг її очима.

От же Шацький, от же сучий син! Знав же, хитрун, що хоч як читатимуть.

З цього всього ясно одне: його просять дочекатися пізнього вечора й до чогось готуватися.

Отже, комусь конче треба з ним побачитися.

Інших висновків просто не могло бути.

Розділ дванадцятий

Вікна й лабіринти

До темряви Клим ледь дотерпів.

Ще з обіду перевдягнувся, спершу не хотів, але потім таки вирішив пов’язати ще й краватку. У дзеркалі побачив ділового серйозного молодика, перейнятого надважливими справами, чий день розписаний по годинах із раннього ранку до пізнього вечора. Торкнув щоки, нахмурив лоба й почав старанно голитися. Відволікся цим ненадовго, бо знову повернулися напружене очікування, заразом невідомість та звідкілясь – порожнеча.

У липні сутінки огортали все кругом без зайвого поспіху. Здавалося, часом навмисне затримувалися, аби дати людям ще трохи теплого літнього вечора для приємних прогулянок. Вечірня ковдра поволі починала вкривати місто вже після дев’ятої вечора. Зі свого прочиненого вікна Кошовий не чув звуків вулиці. Хіба теленькав трамвай, і то звук відбивався не так голосно й прикро, як для тих, кому не пощастило мати вікна з виходом на саму Личаківську.

Іншим разом така тиша Клима цілком би влаштувала. Мабуть, розташування квартири подобалося й попередньому орендареві. Але зараз вона напружувала й насторожувала. Навіть гнітила, чимось справді нагадуючи мовчання тюремних дворів. Кошовому здавалося – після проведених у казематах днів він назавжди втратив комфорт від тиші й затишку. Вуличний гамір, свідчення того, що життя довкола вирує й не думає зупинятися, віднині набагато ближчий.