Читать «Адвокат із Личаківської» онлайн - страница 32

Андрій Кокотюха

Перенісся було таким тонким, що перетинка окулярів утримувалася на ньому дуже погано, постійно ковзала, й Ольшанський регулярно поправляв їх указівним пальцем. Коли дужка посувалася донизу, слідчому доводилося дивитися на світ поверх окулярів, від чого погляд його ставав підозрілим.

Принаймні так здавалося Кошовому всякий раз.

І він напружувався: раптом із язика мимоволі злетіло щось, здатне зашкодити.

– Отже, кажете, добре знали пана адвоката Сойку?

– У нього була практика в Києві. Він старший… був старшим за мене. Не на багато, на п’ять років, але все одно досвіду більше. Та й ім’я вже мав, у потрібних колах його знали. Я тоді саме закінчив університет, Євген Павлович узяв мене в помічники.

– Євген Павлович, – повторив слідчий. – У нас не говорять по батькові, коли згадують людину, – пояснив слідчий. – Русини хіба час від часу так звертаються. Чи москвофіли.

– Хто?

– Маємо таку громаду. Ще запізнаєтесь… або ні. Та загалом по батькові тут не поширена практика. Пояснюю, бо як надумаєте конспіруватися, майте собі на увазі.

– Для чого мені конспіруватися? – знизав плечима Кошовий. – Я вже вийшов із того віку, коли граються у шпигунів.

– А книжки подібні читаєте, – пан Ольшанський кивнув на Климів саквояж, котрий стояв на широкій лавці в кутку, розкритий та випотрошений. – Про шпигунів, між іншим, доречно згадали. Тут, у Львові, такі розмови давно вже, на жаль, не порожні.

– Ви вважаєте мене шпигуном? Російським?

– Аби так було, пане Кошовий, вами б займалася контррозвідка. Просто мусите знати: всякий, хто перетинає Збруч, може, – слідчий підніс довгого худого пальця з манікюром, – повторюю, може бути російським шпигуном. Зараз міжнародне становище… Та ви, мабуть, знаєте, читаєте пресу. До того ж саме з Російської імперії останнім часом сюди, до нас, перебираються різні підривні елементи.

– Чому ви заговорили зі мною про це?

– Бо вас, перепрошую, застали на квартирі пана Геника Сойки.

– Чекайте. – Кошовий подався трохи вперед. – Мене ніхто ніде не застав. Навпаки, це я застав пана Сойку, свого товариша, мертвим у зачиненому приміщенні. Тому є аж двоє свідків, із домовласником – троє. Замість розпитати на місці, як належить, або взяти пояснення в поліцейському відділку, мене зачиняють у камеру. Ніби справді підозрюють у вбивстві.

Слідчий глянув на Клима поверх окулярів.

Тоді звичним жестом примостив їх на носі, відкинувся на високу спинку стільця.

Помовчавши, підвівся, оминув стіл і став навпроти Кошового, схрестивши руки на грудях.

Тепер він дивився на співбесідника згори, від чого тому зробилося незатишно, і Клим теж підвівся, аби хоч так триматися з паном Ольшанським на рівних.

– Я недаремно заговорив про шпигунів, пане Кошовий. Вас затримали не через те, що ви першим побачили тіло адвоката Сойки. Ви приїхали до нього з-за кордону. Ви – підданий російського царя, якщо просто зараз не захочете це підданство поміняти. Звісно, ви не мусили знати: всякий зв’язок пана Сойки з російськими підданими віднедавна велено брати на окрему замітку. Така вказівка розіслана по всьому поліцейському управлінню.