Читать «Вибрані поезії» онлайн - страница 19

Хорхе Луїс Борхес

До Ізраїлю

Ізраїлю, не загубився ти, бува, у лабіринті рік правічних моєї крові? У місцинах звичних, де кров — твоя й моя — могла текти? Втім, це байдуже. Книга є свята — усі часи й події від Адама відтворені у ній: і давня драма та пам'ять про розп'ятого Христа. Ти в книзі тій; обличчя в ній відбиті, немов у люстрі, всі, що в письмена ці заглядали; здавна всім на світі являє Бога грізний вид вона. Хвала тобі: ти ревно на сторожі, Ізраїлю, борониш мури Божі.

Асеведо

Поля далеких прабатьків моїх полями Асеведо звуться й досі; їх годі осягнути, я не в змозі, як не силкуюсь, уявити їх. Мої роки збігають, та не встиг уздріти край, де предків мчали коні, й все, що їх очі бачили невтомні: світанки, зорі, куряву доріг. Усюди є поля. Їх бачив скрізь — в Айові, і на Півдні, і в Юдеї, там, де Ісуса ноги в Галілеї, ступаючи, топтали верболіз. Вони — мої. Вони в моїм житті: в бажанні неясному, в забутті.

Зі збірки «Золото тигрів» (1972)

Втрати

Де те життя, що я у плині літ щасливо міг прожити чи невдало і не прожив? Що в цьому світі мало на шпагу обернутись чи на щит, але не обернулось? Предок мій, перс чи норвежець, де подівся з часом? Де я не скористався дивним шансом не сліпнути й забуть, хто я такий? Де кітва й море? Де жадана мить спокóю, що дарує селянину погідна ніч за клопітливу днину так, як література це велить. Я думаю й про подругу тужливо, яка ждала і досі жде, можливо.

Х. М.

Є вулиця одна, і дім один, і певні двері, і дзвінок — я знаю, там давній присмак втраченого раю: вечірньої пори для мене він зачинений. Та кожен раз ізнов до мене голос той жаданий лине: його я чую в самотині днини і в тиші ночі, що таїть любов. Ні, все мара, бо інший жереб мій: це грішна пам'ять, роздуми похмурі і відданість одній літературі, і врешті прикра смерть, і супокій. Один лиш камінь хочу. Прошу тільки якісь дві дати й забуття навіки.