Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 2

Іванохіме-но Окісакі (/?/-347);

Куро-Хіме (або ще Масадзуко, сер. IV ст.);

Сотохоші-но Ірацуме (або ще Сотоорі-Хіме, перша пол. V ст.);

Нукада (або ще Нукада-но Окімі, 630–690);

Отомо-но Саканое (перша пол. VIII ст.);

Оно-но Комачі (834–900);

Ісе (877–938);

Укон (перша пол. X ст.);

Накацукаса (912–991);

Акадзоме Емон (958-/?/);

Мурасакі-шікібу (973 – 1019);

Ідзумі-шікібу (978 – 1030);

Дайні-но Санмі (999 – 1078)

Кошікубу-но Найші (999 – 1025);

Саґамі (1020–1060)4

Ніджьоін-о Санукі (1141–1217);

Шікіші-найшінно (1153–1201);

Шюндзей-но мусуме (1171–1254) та інші.

З-поміж славетних поетес Японії пізнього середньовіччя варто виділити:

Ден Шюте-джьо (1633–1698);

Каваі Чіґецу (1640–1718);

Еномото Сейфу-джьо (1731–1814);

Чійо-ні (1703–1775).

А серед численних імен талановитих японських поетес XX ст., а також наших сучасниць насамперед слід назвати такі імена, як:

Йосано Акіко (1878–1942);

Суґіта Хісаджьо (1890–1946);

Хашімото Такако (1899–1963);

Кудзухара Таеко (1907–1985);

Коко Като (нар. 1931 р.);

Тавара Мачі (нар. 1962 р.).

Першим, хто познайомив європейців із «Записками в узголів’ї» Сей-шьонаґон, був відомий англійський сходознавець Вільям Джорд Астон (1841–1911), який у своїй книзі «Історія японської літератури» не тільки стисло охарактеризував цей твір, але й навів декілька уривків з нього у власному перекладі з японської мови. Проте навіть стислі спостереження та коментарі В. Дж. Астона до «Записок в узголів’ї» виявилися настільки ґрунтовними й об’єктивними, що всі наступні зарубіжні дослідники цього геніального твору фактично лише повторювали (щоб не сказати «переспівували») їх, додаючи при цьому деякі власні зауваження та несуттєві доповнення. З огляду на це, ми вважаємо за доцільне хоча б частково познайомити українських читачів із характеристкою В. Дж. Астона твору Сей-шьонаґон.

Зокрема, відомий англійський сходознавець у своїй книзі пише: «Попри значні відмінності за формою та характером, японці ставлять «Макура-но соші» на один рівень з романом «Ґенджі-моноґатарі» через безсумнівні достоїнства цього твору. У дослівному перекладі «Макура-но соші» означає «нариси в подушці». Цей твір вийшов із-під пера Сей-шьонаґон, яка, подібно до Мурасакі-но шікібу, була дамою вищого аристократичного кола. Її батько, поет, який свого часу користувався певною популярністю, вів свій родовід від принца, що уклав «Ніхон-ґі».

Завдяки освіченості і талантам Сей-шьонаґон була призначена на посаду придворної дами до свити імператриці. Однак після смерті імператриці в 1000 році вона віддалилася від світського життя; дехто стверджує, що вона усамітнилась у монастирі і до кінця свого життя користувалась прихильністю мікадо Ічіґо; інші, навпаки, кажуть, що старість її була тяжкою й жалюгідною.

Назва твору «Макура-но соші», за поясненням деяких фахівців, означає те, що вона зберігала рукопис під подушкою і записувала свої думки та спостереження ввечері перед сном або вранці, коли піднімалася з постелі. Однак найвірогідніше, що в цій назві приховується натяк на те, про що вона сама розповіла у своїй післямові: