Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 15
Сей-шьонаґон
* * *
Коментуючи цей вірш, Т. П. Григор’єва, яка у своїх працях завжди приділяла велику увагу проблемі органічного зв’язку японської культури і літератури з природою, підкреслювала: «
Японська література завжди була й залишається ширококонтекстною і глибокоспадкоємною, у якій і літературні твори, і письменники, і читачі завжди залучаються до тісної внутрішньої взаємодії. Саме тому вірш Доґена, наведений у лекції Кавабати Ясунарі, органічно перегукується з першим даном «Записок в узголів’ї» Сей-шьонаґон, яких освічений Доґен, безумовно, не міг не знати. У свою чергу з цими двома творами Доґена і Сей-шьонаґон перегукується геніальний вірш-заповіт японського мандрівного поета, дзен-буддійського ченця Рьокана (1758–1831):
* * *
Сей-шьонаґон також залишила нам у спадок геніальний твір – про весняні світанки і літні ночі, осінні сутінки і засніжені зимові ранки, про захоплення і пристрасті, досаду і прикрощі, радощі і печалі – про все, що чарувало її поетичну душу і водночас породжувало в ній незрозумілий, таємничий смуток. Вона залишила по собі прекрасну щиру книгу, що вже понад тисячу років викликає захоплення багатьох поколінь вдячних читачів у всьому світі, до числа яких відтепер долучились і українці.
1. Навесні – світанок…
Навесні – світанок.
Все чіткіше видніються гори, по них тоненькою стрічкою стелиться пурпурне марево.
Влітку – ніч.
Вона прекрасна і в місячному сяйві, і в сяйві незліченних світлячків, і навіть коли йде дощ.
Восени – сутінки.
Сонце вже ховається за гори, круки теж поспішають до своїх домівок, по три, по чотири, по два, – пролітають вони, і стає якось сумно… Але ще сумніше стає на душі, коли летять дикі гуси, що здалеку здаються такими маленькими. І ось сонце вже сідає за горизонт. Залишається лише спів вітру та голоси цикад.