Читать «Записки в узголів’ї» онлайн - страница 140
Сей-шьонаґон
2
Переклад здійснено за виданням: 枕草子・(訳・松尾聡, 永井和子) ・本古典文学全集・11・小学館・1974年 [Макура-но соші. Ніхон котен бунґаку дзен-шю] [Записки в узголів’ї /Коментарі Мацуо Сатоші, Наґаі Кадзуко] // Повне зібрання творів давньояпонської класичної літератури). – Т. 11. – Токіо, Шьоґакукан, 1974. Оригінал твору не зберігся. На сьогоднішній день існує декілька десятків його значно пізніших списків, які датуються XIV–XX ст. На відміну від чудового російськомовного перекладу, зробленого у 1975 р. В. Марковою з одного з найпізніших списків цього твору, так званого «Маедабон» («Книга родини Маеда»), знайденого в 30-ті роки XX ст., україномовний переклад був виконаний Н. Бортнік на основі списку «Ноімбон» (яп.: 能因本 – «Книга Ноіна», XIV ст.), що надрукований у зазначеному вище академічному виданні. Текст «Записок» саме цього списку визнається японськими і зарубіжними фахівцями одним із найдавніших і, відповідно, ближчим до автентичного. Він є також найбільшим за обсягом серед усіх наявних списків цього твору.
3
Перший європейський дослідник японської літератури В. Дж. Астон (1841–1911) у книзі «Історія японської літератури» (William George Aston. A History of Japanese Literature». – London: William Heinemann, 1898 р.), описуючи загальне враження від «Записок в узголів’ї» Мурасакі-шікібу, не приховував свого захоплення та здивування: «Важко повірити, що це написано в Японії 900 років тому. Якщо ці нариси порівняти з будь-яким літературним пам’ятником, створеним в Європі у відповідний історичний період, то доведеться погодитися, що вони дійсно є прекрасним літературним твором. Скільки відкрилось би нового, якби придворне життя часів Альфреда чи Канута було змальоване саме таким чином!» [У. Дж. Астон. История японской литературы: От истоков до конца XIX века. Пер. с англ. / Вступ. ст. В. М. Мендрина; Под ред. и с предисл. Е. Г. Спальвина. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. – С. 86].
4
На думку відомого російського вченого-японіста, перекладача давньої японської класичної літератури В. Н. Горегляда, «Якби в хейанській літературі не було інших пам’ятників, окрім «Записок в узголів’ї» Сей-шьонаґон та «Повісті про Ґенджі» Мурасакі-шікібу, епоха Хейан все одно зберегла б за собою право називатися «золотою добою» середньовічної японської літератури. Цілком зрозуміло, чому на долю авторів цих пам’яток випало стільки захоплених епітетів з боку читачів, дослідників і перекладачав на інші мови» [
5
Йдеться про принца Тонері (676–725), який разом з придворним чиновником на ім’я Фуджівара-но Фухіто був офіційним укладачем другого за часом створення історико-міфологічного літопису «Ніхон-ґі» (або ще «Ніхон-шьокі» – «Аннали Японії», 720 р.).
