Читать «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо» онлайн - страница 77

— Будь ласка. Можу станцювати.

Тут я помітив, що Кукурузо чомусь почервонів і неспокійно засовався на місці. До речі, я ще й раніше, коли співали, помітив, що мій друзяка Кукурузяка весь час дивився на Вальку, а коли вона випадково зводила на нього очі і їхні погляди зустрічалися, він одразу втуплювався в землю.

— Український танець козачок! — оголосив вожатий і заграв на акордеоні.

Валька почала танцювати. І сталася дивна зміна. Незграбна цибата Валька вмить перетворилася на стрімку летючу пташину, кожен рух якої зливався з музикою. І циби її, оті самі тонкі циби, на яких, здавалося, не можна навіть встояти (от-от упадеш), оті циби, ледь торкаючись землі, наче весь час були у повітрі, у польоті — стрункі, міцні й пружинисті.

Біля мого вуха часто-часто, мов захеканий, мов це він сам танцював, дихав Кукурузо. А коли Валька скінчила танець і всі зааплодували, він не став аплодувати, а, зустрівшися зі мною поглядом, чомусь нахмуривсь і одвернувся…

Потім Оксана читала вірші Маяковського. Добре читала, тільки дуже кричала — мабуть, аж у селі чути було.

Загалом вийшов такий собі несподіваний концерт самодіяльності.

А потім почали купатися. Ігор плавав кролем, Сашко-«штурман» брасом, та й Валька нічого плавала (правда, по-дівчачому, задерши голову і одпирхуючись, як кицька). Але стрибати у воду з верби ніхто не вмів. І отут мій друг Кукурузо показав, що таке васюківські хлопці. Видерся на самісіньку верхівку, розгойдався, як мавпа, на гілці і я-ак стрибоне — майже хвилину летів і майже на середину плеса залетів. Всі тільки ахнули. А вожатий сказав:

— Молодець! З тебе може вийти хороший спортсмен. Тобі треба в секцію по стрибках з трампліна. Молодець!

Кукурузо аж зашарівся від задоволення.

Мене розібрало, і я схотів довести, що я теж геройський хлопець. Я поплював на руки й собі подряпався на вербу. Але мене спіткала невдача. Прикра жахлива невдача. Я зачепився за сучка і розпанахав труси з низу аж до пупа, навіть резинка лопнула. Про те, щоб стрибати, не могло бути й мови. Я б загубив труси по дорозі. Придержуючи своє нещастя однією рукою і мало не плачучи від сорому, я безславно спустився вниз. Але ніхто не став кепкувати з мене: «Нічого, буває. З кожним може таке трапитися»,— заспокоювали мене всі. Я тільки екав і досадливо махав вільною рукою. Дівчатка запропонували мені, що зашиють труси. Я категорично відмовився. Сидіти без трусів, поки дівчатка зашиватимуть,— краще втопитися! Я взяв у них голку та нитки й поліз у курінь — зашивати свою ганьбу. Там, у напівтемряві, довго й невміло штрикав голкою, наколюючи собі пальці і ковтаючи сльози сорому. Несподівано погляд мій упав на книжку, що лежала в кутку куреня, прикрита листям. Я зацікавився, потяг її. То була «Граматика». Я спершу здивувався, але потім згадав, що Кукурузо ж узяв її, щоб замилити дідові очі.

У «Граматику» був закладений зошит. Я розгорнув той зошит (хай простить мій друзяка мою цікавість!). На першій сторінці починався «Щоденник Робінзона Кукурузо». Що там таке — ви вже знаєте: «пригоди» і «неприємності» першого дня. «А що далі?» — зацікавивсь я. Перегорнув сторінку і… витріщив очі. Далі йшли вправи. Майже півзошита було списано вправами з граматики — і на дієслово, і на іменники, і на прикметники.