Читать «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо» онлайн - страница 74

Всі стояли на галявині кружка і дивилися, як ловко розпалював Ігор вогнище. Диви, міський, а вміє…

Незабаром серед галявини вже лизало небо вогненними язиками велике багаття.

— Ну, а чия черга сьогодні куховарити? — спитав вожатий.

— Сашкова! — радісно вигукнула цибата Валька.

— Сашкова! Сашкова! Правильно! — загукали звідусіль, і всі подивилися на «штурмана».

— Твоя? — спитав вожатий.

— Тільки так,— сказав той.

— Значить, нам сьогодні везе,— усміхнувся вожатий.

— Везе! Везе! Юшку! Сашенько, обов’язково юшку! Юшку! — злилися в одно десятки вигуків.

— Тільки так,— уперше за весь час усміхнувшись, закивав головою Сашко.

Тепер, коли всі стояли разом навколо вогнища, було особливо помітно, що Сашко дуже маленький на зріст, менший за всіх. Може, тому він і тримався так серйозно й насуплено, щоб здаватися соліднішим. Але ще було помітно, що його всі люблять і якщо й сміються з отого його «тільки так», то зовсім не глузливо, а скоріше лагідно.

Сашко заходився готувати їжу. Дівчатка допомагали йому, чистили картоплю, рибу, яку дістали з сітки, що була прив’язана до корми одного з човнів і занурена у воду. Інші піонери розбрелися по острову. Якось так само собою вийшло, що ми опинилися поруч з Ігорем. Ігор сидів на пеньку і стругав ножем паличку. Ми з Кукурузом сиділи біля пенька навпочіпки, уткнувшися підборіддями в коліна, і задумливо колупалися в землі. Потім Кукурузо кахикнув і, насупившись (щоб приховати ніяковість), сказав хрипло:

— Дай подивитися… приймач… Можна?

Ігор зразу одклав ножик і паличку:

— А чого ж… Звичайно. Будь ласка.

Він одкрив футляр:

— Оце настройка, це діапазони, це звук,— показав, де що крутити.

Кукурузо схилився над приймачем. Засопів. Я й собі носа сунув. Кукурузо одіпхнув мене ліктем.

— Не хукай туди прямо. Запотіє і зіпсується.

Ігор усміхнувся:

— Та нічого. Від цього не зіпсується.

Довго Кукурузо крутив ручки-коліщата, і ми мовчки, затамувавши подих, слухали голоси далеких країн.

— Да-а… Цінна штука,— сказав нарешті Кукурузо і додав: — Ну, з фізики, в тебе, звичайно, п’ятірка.

— П’ятірка,— просто і без хвастощів відповів Ігор.

— А двійки ти хапав коли-небудь? — з надією спитав Кукурузо.— Хоч з поведінки, хоч зі співів абощо? Чи круглий відмінник?

— Відмінник,— ніби вибачаючись, сказав Ігор.— Всі наші юннати відмінники. Така умова.

Кукурузо тихо зітхнув.

У цей час з кущів визирнула Валька. Видно, дівчата вже закінчили чистити рибу. Я бачив її, а Ігор, що сидів до неї спиною, ні. Валька тихенько підкралася до нього, і я не встиг навіть рота розкрити, як вона одним рухом зштовхнула його з пенька. Ігор нічого не підозрівав і, звичайно, перекидьки полетів у траву.

— Дамі завжди треба звільняти місце,— сказала Валька, сідаючи на пень.

Ігор, встаючи і обтрушуючись, тільки усміхнувся у відповідь.

Ми з Кукурузом здивовано перезирнулись.

Добре діло! Толкового хлопця-фізкультурника, що змайстрував отакенюній приймач, цибате страшило пхає собі так, ніби то не хлопець, а якась мебля.

І він тільки посміхається…