Читать «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо» онлайн - страница 58
Всеволод Зиновійович Нестайко
В цей час двері розчинилися, і на порозі з’явився дід. Кукурузо так і застиг з сокирою в руках.
— Ов-ва! — спокійно вимовив дід.— Меблю рубати здумав? Ану постав сокиру на місце! Двоєшник!
— Та я нічого,— замимрив Кукурузо.— Я… я… хотів показати йому, яка в нас сокира добра… замашна… він каже, що в них краща… Еге ж, у нас краща, діду?
Дід нічого не відповів, і ми вишмигнули з хати.
— Ху! Мало не засипались! — уже за клунею видихнув Кукурузо.— І як ми не почули його кроків!
Це справді було дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дідові кроки чути здаля. Дід ходить, як на лижах, не відриваючи ніг від землі: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде. Та побачили б ви його на полюванні. На зайця по чорнотропу дід може прочовгати отак кілометрів п’ятдесят — і хоч би що.
Сидимо ми з Кукурузом за клунею і обговорюємо, як краще перетягти все необхідне у човен. Нарешті домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати і ховатиме у бур’янах за клунею. А як стемніє, вже я (щоб Кукурузо був у діда на очах і не викликав підозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра…
Розділ XIV
Ранок наступного дня. Сонячний, дзвінкий, голосистий: півні співають, гуси ґелґочуть, корови мукають. Я скоцюрбився біля тину і підглядаю у шпарку, що робиться на подвір’ї в мого друга.
Підготовчі роботи успішно закінчено. Все майно Робінзона Кукурузо уже в човні: і берданка, і удочка, і ліхтарик, і ложка, і ковзани (на зиму), і сокира (на жаль, одна і то стара, тріснута і без топорища — ну, то нічого, на острові можна буде витесать), і багато чого іншого. Черв’яків накопано повну жерстяну банку з-під бичків у томаті (я слово «бички» закреслив і написав олівцем «черв’яки», вийшло «черв’яки в томаті»). І харчів ціла торба. І навіть дві таблетки пірамідону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.
Тепер лишилося одне — відпроситися в діда.
Дід сидить на колоді і теше держака до вил. Кукурузо ходить біля нього й канючить.
— Діду!
— Га?
— Так я до тітки Ганни піду у Піски.
— Одчепись.
— Діду!
— Га?
— Так я піду.
— Одчепись, тобі кажуть. Іди вроки вчи. Двоєшник!
Помовчали трохи. Потім знов.
— Діду!
— Га?
— Мені з вами скучно.
— Так що мені, на голову стать, щоб тебе розважити?
— Я до тітки Ганни піду. Там же Яришка. Я її скільки не бачив.
— Як вона дома, то тільки чубишся з нею, а тут, бач, скучив…
— Я вам і самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тітки Ганни самосад.
— У мене свій є не гірший. Одчепись.
Знову помовчали.
— Діду?
— Га?
— То я піду. Да?
— От пристав, як сльота до плота́! А вроки?
— Так я ж книжку візьму і там вчитиму. От поспитаєте в тітки Ганни тоді.
Я причаївся й думаю: «Ох, і важко у наш час тікати на безлюдний острів!»
— Діду!
— Га?
— Я тільки на пару днів. З мене ж усе село сміється після вчорашнього… От які ви, їй-богу!
— Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?
Знову помовчали.
— Діду!
— Га?
Довго канючить Кукурузо. Нарешті дідові уривається терпець і він каже:
