Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 74

— Панове офіцери! Прошу всіх випити за здоров’я полковника Віллі Вольфа та фройляйн Галі!

Усі схвально загули, охоче посунули до столу.

Галя сама взяла пляшку й, наливши полковникові по вінця, сказала:

— Російську горілку треба пити до дна. Не можна ставити на стіл недопиту склянку.

— Чому? — здивувався Вольф.

— Кажуть, що від залишеного п’яніє сатана й насилає лихо.

Полковник зареготав з такого наївного повір’я, однак вихилив склянку до дна й опустився на стілець, уже не маючи сил триматися на ногах.

Галя зиркнула на годинник на його руці. Ще одна обставина непокоїла її, і тривога зростала з кожною хвилиною. Річ у тім, що, зустрівшись тоді з Олегом та капітаном Бобровим, вона дізналася, що брат цієї ночі мас бути зі своїми хлопцями в розвідці й десь о другій ночі обіцяв заглянути додому. Галя похвалилася, що лихо їх обминуло,— ніхто не зупинився на постій у їхній хаті, й Олег тепер може несподівано наразитися на небезпеку. Треба було якось його попередити.

Годинник показував першу ночі… Що ж робити? Галя вже сиділа як на голках. Але тут якраз підвівся той-таки майор зі штабу генерала Шведлера і, намагаючись не хитатися, сказав:

— Панове офіцери, мені здається, що ми сьогодні чудово порозважалися, пора вже, як кажуть, і честь знати. Завтра нас чекають великі справи, що вимагають здоров’я, а отже, й здорового сну. Крім того, пан полковник також стомився, давайте побажаємо йому доброї ночі, подякуємо за все і розійдемося.

Офіцери сприйняли майорові слова як наказ і швидко почали розходитися.

Полковник Вольф насилу доплентав до свого ліжка й відразу захріп, не знявши ні мундира, ні навіть чобіт. Може, надіявся на свого ад’ютанта Отто, але того скосило ще раніше.

Галя вийшла надвір, жадібно вдихнула свіже прохолодне повітря, таке приємне після полковникового застілля.

Ніч стояла темна, крута, але Галя одразу відчула, що за нею слідом хтось іде. Коли вже не стало чути п’яних голосів, до неї підійшов Буш. Нічого не пояснюючи, тицьнув у руки якийсь згорток з паперами, тільки й мовив:

— Віднеси своїм.

— А що це?

— Дуже важливі документи, карти…

— Дякую,— сказала Галя.

З голосу чулося, що він усміхається:

— У нашій роботі за таке не дякують, Галю. Головне — якомога швидше передай, це відкладати не можна.

Галя швиденько заховала згорток, чекала, може, він щось скаже, але Буш повернувся і тихо, мов тінь, щез у темряві.

* * *

Дівчина то йшла, то бігла, то раптом на хвилину пристоювала, вслухаючись у ніч, сторожко роздивлялася довкола й знову бігла. Задихалася, майже нічого не бачила під ногами, але поспішала з усіх сил туди, де чорною стіною бовванів ліс. Лишилося вже небагато.

Зовсім несподівано з-за хмар випорснув місяць, кинув їй під ноги бліде світло, однак це зовсім не потішило дівчину, навпаки, темрява була їй на руку. Вона побігла ще швидше і притишила крок тільки там, де починався свіжий вируб після тих варварів,— тут тільки й дивися, щоб не перечепитися через пень або колоду.

Хмари знов проковтнули місяць, знов загусла така ніч, хоч ліпи з неї коників, але хай — так безпечніше. Нараз Галя спіткнулася об якусь дровеняку, проте не впала, і тієї ж миті почула: