Читать «Месник: Повісті та оповідання» онлайн - страница 46

— Справді, дуже смачне яблуко,— сказав Аршавір.— Кажете, з Олегової яблуні?

— Атож, сину, він посадив її ще хлопчиком.

— А можна мені подивитися на це дерево?

— Чого ж не можна? Галю, покажи Аршавірові.

— Ходімо,— сказала вона й, накинувши на плечі шовкову червону косинку, пішла з хати.

— Тільки ж вертайся, Аршавіре, чув? — наказала мати.— Скоро Олег прийде додому.

— Добре, мамо.

Він вийшов надвір.

Між дерев червоніла косинка.

П’янкий яблуневий дух стояв у саду.

— Ось,— сказала Галя.— Бачиш, як уродила?

— Ага. Ніби знала, що прийде Олег. Чекала…— Аршавір погладив шорсткий яблуневий стовбур.

Мовчали. Галя, схиливши голову, перебирала в руках золоту косу.

У садок прибіг Джульбарс. Весело метляючи хвостом, підійшов до Аршавіра, обійшов його двічі, потім влігся на землі між Галею й гостем, наче був коло дівчини за сторожа.

А вгорі між ними повисла обважніла гілка яблуні, ніби теж боронила Галю.

— Знаєш,— сказав він,— ти наче вийшла до мене з отієї української пісні…

— З якої? — звела вона тонкі брови.

— Ну, вона дуже відома. Навіть ми, солдати, часто її співаємо, коли йдемо строєм.— Аршавір якусь мить повагався, потім тихенько затяг:

Руса коса до пояса, В косах стрічка голуба…

Галя зашарілася, опустила очі, а потім спитала:

— Ти любиш наші пісні?

— Дуже, особливо народні… Про кохання…

— То ти, мабуть, закоханий? — засміялася вона.

— Так… Відтоді, як зайшов до вас…

Галя спалахнула, як макова пелюстка, і ще швидше стала перебирати свою косу.

— …Щось дивне зі мною коїться. Сам не знаю… Ніколи мені й на думку не спадало писати вірші, а тут… наче само написалося.

— Ти написав вірш? — здивувалася вона.

— Авжеж,— сором’язливо кивнув Аршавір.— Тобі присвятив.

— Невже?..

— А чого ти дивуєшся? Здається, Валерій Брюсов сказав, що у кожному вірменинові захований поет.

— Цікаво,— вона, червоніючи, трохи повагалася, потім попросила: — А ти можеш прочитати?

— Звичайно, можу. Тільки ти нічого не зрозумієш, бо вірш вірменською мовою.

— Це ще цікавіше. Прочитай, я постараюся зрозуміти.

— Справді? — зрадів Аршавір.— Ну слухай…

Дивлячись у її чисті, як гоже небо, очі, він став читати напам’ять:

Єрекваніц гангіст чунем,        Лисір, Галя, Асес антум мі тирчунем        Дарзел гіма.

На хвилю затнувся, ніби щось запитував у неї сумовитим поглядом, але Галя кивнула: читай, і він продовжував приглушено-схвильованим голосом. А коли закінчив, довго дивився у її очі, потім спитав:

— Зрозуміла?

— Здається, так…

— Що ти зрозуміла?

— Галя,— всміхнулася вона.— Ти чотири рази назвав моє ім’я. А решту слів, може, перекладеш мені?

— У тому-то й річ, що коли перекладеш, то залишаться тільки слова. А почуття…