Читать «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона» онлайн - страница 387

С. 275. Маніфікат — католицький спів на вечірні.

С. 277. Сер Генрі Ірвінг (1838—1905) — відомий англійський комік. Фредерік Леметр (1800—1876) — актор в амплуа романтичних героїв (Лук-реція Борджа, Руї Блаз).

С. 293. Наборі Фернан (1860—1917) — славетний адвокат, захищав Лемуана, Золя, Пікара, Дрейфуса.

С. 318. «Загибель богів» — ваґнерівська опера з тетралогії «Перстень Нібелунга».

С. 320. Катерина де Фуа (1470—1517) — королева Наварри, онука Карла VII, короля французького.

С. 322. Оссіян — справжній автор епічних поем Оссіяна, гельського поета-воїна, який нібито жив у III сторіччі нашої ери, — шотландський письменник Джеймс Макферсон (1736—1796).

С. 325. Шарден Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер.

Перронно Жан-Батіст (1715—1783) — маляр і гравер, майстер жанрового малярства.

С. 324. Енґр Жан-Оґюст-Домінік (1780—1867) — маляр, автор славетної «Одаліски».

«Олімпія Мане» — ця картина скандалізувала одвідувачів салону 1865 року.

С. 325. Ліндор — у «Севільському цирульнику» Бомарше граф Альмаві-ва, перебравшись за вчителя музики, постає під ім’ям Ліндора і співає любовну пісню Розіні.

С. 326. Парсифаль — герой одноіменної опери Вагнера в тому епізоді, коли він потрапляє до замку чорнокнижника Клінґсора.

С. 329. Роял Датч — англо-голландська компанія.

С- 330. Мансар Франсуа (1598—1666) і його онук Жюль Ардуен, або Ардуен-Мансар (1646—1708) — перші творці у Франції класичного стилю в архітектурі.

С. 331. Детай Едуард (1848—1912) — член Академії образотворчих мистецтв, художник, відомий батальними і жанровими картинами.

Рібо Александр (1842—1923) — тодішній міністр закордонних справ Франції.

Граф Саксонський Герман-Моріс (1696—1750) — маршал Франції, коханець комедійної акторки Адрієнни Лекуврер.

Райхенберг Сюзанна-Анжеліка-Шарлотта, баронеса де Бурґуен (1853— 1924) — акторка амплуа інженю в Комеді-Франсез.

Відор Шарль-Марі (1845—1937) — органіст і композитор.

С. 334. Маркіз де Ґруші Емманюель (1766—1847) — маршал Франції; 15 червня 1815 року не зумів перешкодити пруссакам Блюхера, розбитим під Ліньї, з’єднатися з англійськими загонами Веллінгтона і спричинив поразку у битві під Ватерлоо.

С. 339. Барка — прізвисько карфагенської родини Гамількарів, означає «Блискавка».

С. 340. «Як лишиться один...» — з вірша Віктора Гюґо «Ultima verba» (збірка «Кари»).

С. 341. «Через таку напасть не виживе надія...» — з расінівської «Андромахи», репліка Ореста.

С. 342. Пліній Молодший (бл. 62—114) — давньоримський письменник.

С. 344. Принцеса Бадруль Будур — героїня «Тисячі й одної ночі», Ал-ладинова дружина.

С. 347. Лемер Жан-Ежен-Ґастон (1854—1928) — композитор, автор оперет «Муки Жанно», «Мрії Манетти» тощо.

Ґранмужен Шарль (1850—1930) — поет і лібретист опер «Прометей». «Орфей» тощо.

С. 356. Тарквіній Пишний (434—510 перед Різдвом Христовим) — сьомий і останній римський цар.

С. 357. Міолан Марі-Каролін-Фелікс (1827—1895) — французька співачка, дружина Леона Карвальо.

С. 359. Бюссі дАмбуаз Луї (1549—1579) — анжуйський владар, відомий своїми герцями і любовними походеньками; його бурхливе життя описав Дюма в романі «Графиня де Монсоро».