Читать «Знедолені» онлайн - страница 10

В зачині роману йому протиставлений старий якобінець, колишній член Конвенту, який навіть у «ангельського» Мірієля спершу «викликав те почуття, що межує з ненавистю». Але з яким захопленням і романтичною піднесеністю малює Гюго цей образ! Це справжній титан революції 1789–1794 рр., «здавалося, що й вмирає він тільки тому, що сам цього хоче», навіть «в його передсмертній агонії вчувалася свобода волі», і т. д. Та найцікавіше, виявляється, те що в своїй титанічній діяльності він керувався тими ж «священними принципами», які поділяв письменник, котрі становили його соціально-політичну програму. Більше того, подаючи голос за страту короля, старий якобінець голосував за здійснення завдань, покладених в основу роману: «Я голосував за знищення тирана, тобто за знищення проституції жінки, за знищення рабства мужчини, за знищення невігластва дитини. Голосуючи за республіку, я голосував за все це».

Проте, захоплюючись старим якобінцем, поділяючи його соціальну програму, Гюго не може беззастережно прийняти його методи перебудови суспільства — революцію. Втім, він готовий визнати її виправданість і необхідність, але лише в певних історичних межах, скажімо, для Франції і Європи кінця ХVIIІ ст.

Тут розпочинаються вагання й суперечності Гюго, які проходять через весь роман. «Поєдинок» Мірієля й старого якобінця не завершується в першій книзі — він продовжується протягом всього твору. Послідовником Мірієля, здійснювачем його соціально-морального вчення стає головний герой роману Жан Вальжан; лінія старого якобінця на певний час зникає з роману, щоб з новою силою віднайтися в його третій частині, в образах Анжольраса та інших членів «Друзів абетки», в монументальних картинах барикадних боїв.

Звичайно, Гюго відчував назване протиріччя і намагався його подолати, але скоріше риторично, ніж логічно, — шляхом підняття до захмарних висот філантропічної «релігії» єпископа Мірієля і Жана Вальжана. Ця релігія виявляється настільки широкою, що вона може вмістити, з певними застереженнями, й революційні діяння старого якобінця. В сцені «поєдинку» Гюго проводить думку, що Мірієль і старий якобінець не до кінця антагоністи, що десь у віддаленій високій точці їхні ідеали зливаються, оскільки обидва вони прагнуть до спільної мети, щасливого майбутнього всіх людей. Тому Мірієль, пересвідчившись у високій гуманності й благородстві прагнень «царевбивці», цілує йому руку. Але все це, ясна річ, не може зняти принципового протиріччя між революціонером і непротивленцем.

Гюго захоплювала «грізна краса» революції, високе благородство й самовідданість борців за соціальну справедливість. Найяскравіше це проявилося в змалюванні революціонера Анжольраса та його спільників із «Друзів абетки», «солдатів демократії», які героїчно борються на барикадах і всі гинуть за щасливе й справедливе прийдешнє. Про нього промовляє Анжольрас «з висоти барикади» перед вирішальним боєм: «Дев’ятнадцяте століття велике, але двадцяте буде щасливим століттям… Не буде більше голоду, гноблення, проституції — внаслідок злиднів, внаслідок безробіття. Друзі, похмурий цей час, коли ми живемо і коли я говорю з вами, але цією страшною ціною ми платимо за майбутнє. Революція — це наш викуп за світле прийдешнє».